Мотив повернення в лірику Пушкіна – Пушкін Олександр

Уважається, що мотив більш, ніж будь – який інший компонент художньої форми, співвідноситься з миром авторських думок і почуттів, але, на відміну від них, не має самостійності, стає ясним тільки в аналізі всього творчості автора. Таким чином, цей термін не просто великий, а скоріше трохи розмитий

Пушкіну як поетові, як людині з дуже багатим і багатогранним внутрішнім миром властиво звертатися до минулого, згадувати й заново переживати хвилюючі його моменти, переосмислювати себе колишнього, зіставляти із собою сьогоденням

Мотив повернення проглядається у всіляких віршах поета й торкається многие тем, тому що щораз у нього були різні причини для відновлення в пам’яті минулих подій

Однієї із причин є спогад автора про сильну й безмежну любов до жінки. У вірші “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” ліричний герой подумки вертається до ніколи улюбленої жінки, зустріч із якої запам’яталася йому як “дивовижне мгновенье”. Тоді вона була для нього всім: і генієм чистої краси, і божеством, і вдохновеньем, і слізьми – цілим життям. Він чув її “голос ніжний”, не обертав уваги на гучну суєту, риси улюбленої були йому в снах

Потім відбувся розрив, ліричний герой виявляється “у глухомані, у мороці заточенья”. Його життя протікає повільно, тому що ніщо не наповнює її, ніщо не надихає. Але потім – нова зустріч героя з коханої, наступає пробудження душі, і життя знаходить новий зміст. Останні два вірші, повторення початкового чотиривірша, означають повернення героя до юності, можливість захвату творчістю, натхнення, а разом з тим – насолода життям, наповненою любов’ю:

И серце б’ється в упоенье,

И для нього воскресли знову

И божество, і вдохновенье,

И життя, і сльози, і любов

Як і тема любові, у лірику Пушкіна важливе місце займає тема дружби. Любов і дружба супроводжують поета протягом всього його життя, тому що потреба любити й бути улюбленим, так само як усвідомлювати свою значимість для інших людей, розраховувати на допомогу близької людини й бути готовим самому зробити її, була необхідної для його

Поет пише вірш “Спогад”, адресоване його гарному другові Пущину, де звертається до нього як до “брата по чаші” і призиває його подумки перенестися в минуле, коли вони разом з веселою компанією ліцеїстів “палили горі в чистому, пінистому вині”. Поет настільки реалістично уявляє собі картину минулих днів, що навіть не втримується від вигуків: “Закипівши, про, як прекрасно струми димні текли!”. У пам’яті спливає момент, коли їхній бенкет порушує “педанта глас жахливий”, умить розбиваються пляшки, і “келихи все у вікно”.

Спогаду про ці витівки наповнює його душу радістю за ті дні, які він колись прожив. Уявне перенесення до своїх друзів допомагає поетові відчути себе уверенней, усвідомити те, що в нього завжди є опора й підтримка в особі його старих вірних друзів, і це надає йому сили йти по життю вперед твердими кроками

Але не завжди уявне повернення в минуле приносить ліричному героєві насолода й заспокоєння. У вірші “Згасло денне світило” шум океану й пісня вітру народжують у свідомості героя цілий ряд хворобливих спогадів. У його пам’яті оживають дні, коли його серце було повно “божевільною любов’ю”, він згадує знайомі мрії, які ніколи тривожили його душу, і на очах з’являються сльози

Ліричний герой прагне до чарівних країв “землі полуденної”, де серце його по – справжньому відчуло любові. Але він не бажає вертатися до “брегам сумних мрячної батьківщини”, де “полум’ям страстей уперше почуття розпалювалися”, де йому змінила “легкокрила радість” і “серце хладное страданью зрадила”. Однак свідомість мимоволі переносить його в те минуле, де в нього не було справжньої любові, він був “шукачем нових вражень”, просто розкидався своїми почуттями. Ніщо не залишило в його серце пам’ятний слід. “Повірниці порочних оман”, “зрадниці младые”, заради яких “без любові жертвував собою, спокоєм, славою, волею й душею”, тепер геть – чисто забуті їм

На відміну від вірша “До Пущина”, де спогаду про час, проведеному в дружньому колі, радує поета, у вірші “Згасло денне світило”, ліричний герой, дивлячись на мир з більше зрілої життєвої позиції, говорить, що на батьківщині його оточували “хвилинні радості хвилинні друзі”.

Повернення в минуле є для нього нестерпним і болісним, про тільки зайвий раз переконується в тім, що “колишні серця ран, глибоких ран любові, ніщо не вилікувало”.

У лірику Пушкіна є присутнім мотив повернення до колишніх ідеалів, точніше сказати, уклін ніколи існуючим життєвим позиціям. У вірші “У глибині сибірських руд” поет звертається до своїх друзів, які через спробу перетворення в життя своїх політичних принципів, що розходяться із принципами влади, були заслані. Він жадає хоч якось надихнути їх, вселити надію на те, що “окови тяжкі впадуть, темниці зваляться” і вони знову стануть вільними людьми. Головним чином поет підбадьорює їх тим, що “брати меч вам подадуть”, а з ним до каторжників повернеться їх дворянське достоїнство

Як би не скаржився, не нарікав поет на свій життєвий шлях, він залишається вірний собі й не змиває “рядків сумних” зі свого минулого

Пушкіну, як і будь – якій людині, уявні повернення у своє минуле, і джерелам своєї сутності, були необхідні для пізнання свого внутрішнього миру й знаходження себе. І оскільки цей мотив простежується по всій творчості поета, ми із упевненістю можемо говорити про те, що, незважаючи на деякі перетворення, які перетерплював цей мотив протягом цього часу, для поета, мабуть, було надто важливо поняття пам’яті, як його власної, так і пам’яті про нього самому