Філософське осмислення краси людини і краси природи у творі «Зачарована Десна» IV варіант

Задум написати кіноповість «Зачарована Десна» виник у О. Довженка ще в роки Великої Вітчизняної війни. Проте твір з’явився лише в 1955 році, за рік до його смерті.

За своїм художнім і філософським звучанням повість стоїть на рівні кращих світових зразків художньої прози автобіографічного змісту. У творі немає чіткого сюжету. Невимушено ведеться розповідь. Поступово вимальовується перед нами життя і побут дореволюційного наддеснянського села.

На все життя О. Довженко зберіг у своєму серці образ ріки свого дитинства, яку він називає зачарованою. Автор не лише відтворює красу улюбленої річки та її берегів, а й утворює взаємозв’язок людини і природи, показує благородний вплив природи на людський розум і почуття. Він вчить не лише любити природу, а й берегти, примножувати її багатства.

Особливо виразно окреслюється світ перших дитячих захоплень, перших радощів і вболівань малого Сашка. Його хвилює пробудження життя навесні, коли квітує земля і пахне свіжозорана нива. «А сад було як зацвіте весною! А що робилося на початку літа — огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина…» Така детальна пишна картина цвітіння ніби сама промовляє, закликає шанувати живу природу, любити роботящі людські руки, що з насолодою працюють на землі.

З любов’ю змальовує письменник матір, яка любила «садити що-небудь у землю, щоб проізростало». Насаджено було стільки, що влітку рослини вже не вміщалися на городі, «лізли одна на одну, перепліталися, душились, дерлися нахлів, на стріху…» Це було буяння кольорів і молодої краси, випещеної руками людини.

У сім’ї завжди всі були в роботі. Батька Сашко любив за надзвичайну працьовитість. А який прекрасний і мудрий був у Сашка батько! «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки…»

З особливим захопленням художник малює образи діда й баби, і всіх тих сіячів добра, що любили прекрасне, і найперше — працю. Дід малого Сашка «любив гарну бесіду й добре слово», любив людей, любив усе живе, усе те, що росло й рухалось. Але найбільше за все на світі любив дід сонце. «Він прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись в холодок». А скільки мудрості й доброти було в дідові Семенові. Сашкові подобалось, як, показавши дорогу незнайомому подорожньому, дід хвилинку мовчав, а потім зітхав і казав: «Добра людина поїхала, дай їй Бог здоров’я». Захоплено пише автор про чудесний талант косаря дядька Самійла; сусіди забули його прізвище і звали його просто Косар. Він так вправно володів косою, що міг за добрий харч обкосити всю земну кулю. Серед таких людей і виростав Сашко. Він бачив, що всі з ранку до вечора трудилися, навіть собака Пірат «носив з городу огірки в зубах і складав у саду в одну купку». Тож і хлопець не відставав: носив дрова до куреня, розводив вогонь, чистив картоплю, збирав ожинку, гріб сіно.

Письменник, як чарівник, веде нас на тихі води Десни, з їх запашним сіном під дубами, на батьківське сільське подвір’я старої хати, яку ніби ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця між грушами й погребом. «Зачарована Десна» — це сповнена радощів і смутку щира сповідь письменника про своє дитинство, про кровний зв’язок з народом і рідною землею. Своїм твором О. Довженко закликає любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою й щасливою.