Проблема покаяння

У заключному епізоді розповіді А. С. Пушкіна «Станційний доглядач» ставиться проблема покаяння

Гріх і покаяння… Вічні людські проблеми, підняті ще в «Книзі книг» – Біблії. «Покайтеся, тому що наблизиться Царство Небесне», – говориться там. Але не всі люди живуть по християнських звичаях: грішать, а про покаяння забувають, тому ця моральна проблема залишається актуальної

А. С. Пушкін, розповідаючи про «прекрасну бариню», що відвідала могилу старого доглядача, немов ставить крапку в оповіданні: дочка бідного старого не забула його, спеціально приїхала в рідні місця. Довідавшись про смерть батька, Дуня прийшла на цвинтарі й довго лежала не могилі людини, якого вона так безсердечно погубила. От вона, мінута покаяння…

Думаю, автор, жалуючи свого героя, все – таки мало – мало жалує й виправдує його легковажну дочку: причина її зрадництва – Любов до прекрасного гусара…Я ж уважаю, що немає Дуне прощення. Ні любов, ні війна, ні стихійні лиха не повинні бути для нас перешкодою в здійсненні головного свого морального боргу, боргу перед батьками

На жаль, багато синів і дочки забувають про це. Згадаємо героїню розповіді К. Паустовского «Телеграма» Настю. Що заважало цій розумній, гарній, добрій жінці провідати стару, хвору мати, хоч якось скрасити її самотню старість. Ні, не скрасила… Напевно, так само, як і героїня Пушкіна, Настя, придя на цвинтар, довго лежала на могилі матері, кликала улюблену, молила про прощення. Але автор не описує нам цієї сцени, видимо, уважаючи, що дочка старої вчительки його не заслужила

Як не заслужили прощення й багато моїх сучасників, богатые й бедные люди, які не піклуються про своїх батьків, віддають немічних старих у спеціальні інтернати. Ці вирослі діти, видимо, забули, що батькам, крім чистої постелі, тарілки супу, потрібні теплі слова, взаєморозуміння й любов породжених і вирощених ними дітей…

(267 слів)