Короткий зміст Улетающий Ченців Битов А. Г

ДВЕРІ Пізнім вечором хлопчик чекають улюблену жінку – те в арці двору, то в парадному будинку, куди вона повинна прийти до своєї подруги. Він боїться разминуться з нею. Мама не знає, куди він пішов: сказав, що йде за циркулем до приятеля. Нарешті він піднімається у квартиру подруги, але та говорить, що його улюблена так і не приходила. Хлопчик упевнений, що його обманюють. Він представляє, як буде вмирати – блідий, худий – і як улюблена жінка стане плакати над ним. Або як він прийде до неї через багато років – сиві кучері будуть падати на чоло, не приховуючи глибокого шраму, – і скаже:

«Пізно, всі пізно».

Хлопчик чує за закритими дверима голос улюбленої і якогось чоловіка й бачить її саму, коли двері на мить відкривається. Чоловік іде. Хлопчик чекає, коли вийде вона. Вона виходить, спокійн і гарна, пояснює хлопчикові, що вони просто разминулись, і обіцяє зустрітися з ним завтра. Хлопчик іде додому, почуваючи невагомість свого тіла й думок, і думає про те, що всі так і було, як сказала вона.

САД В останні передноворічні дні Олексій очікує дзвінка від Асі. Ася розійшлася із чоловіком і знімає кут у квартирі Ніни, своєї подруги, що живе в батька. Найчастіше Олексій і Ася зустрічаються в саду на ослоні. Олексій хоче зустрічати Новий рік разом. Ася говорить, що їй треба викупити плаття з ломбарду, що вона любить Олексія, хоче поїхати з ним улітку на південь, але грошей йому дістати буде ніде, і тому вона поїде не з ним. Вертаючись додому по Фонтанке, Олексій раптом розуміє, що почуває життя негостро й ліниво – зовсім не так, як півроку назад, коли все в них з Асею тільки починалося й він ревнував її, годинниками очікуючи в під’їздах і на сходах. Тоді він думав, що любов вимагає правди і ясності, а тепер любов стала для нього вище ясності, він готовий до невідання.

Олексій повинен дописати останню контрольну, щоб його допустили до інститутських іспитів. Мама стежить за тим, щоб він займався справою; вона не любить Асю. Залишившись один у комунальній квартирі, Олексій краде з кімнати сусіда облігації й, продавши їх, викуповує Асино плаття з ломбарду. Він іде до Асі зустрічати Новий рік і думає, чи заходила вона в «Асторию», у якій зустрічає Новий рік її колишній чоловік.

Зустріч Нового року наодинці не вдається: зненацька приходить Ніна з подругами. Олексій і Ася йдуть із будинку й сидять на сходах, а потім розходяться по будинках. Наступного дня вони намагаються знайти пристановище за містом, у друзів, але тих не виявляється будинку. Розкривається крадіжка облігацій, і Олексію доводиться пережити сором їхнього повернення. Закрившись у своїй кімнаті, він читає стару книгу про любов. Його вражає думку про те, що любов з’являється не з улюбленої, випадкової й крихітної, і не із самої людини, теж надзвичайно невеликого. Тоді звідки ж?

ОБРАЗ Дружина Монахова очікує дитини, неї поклали в лікарню на збереження. Коштуючи під вікном лікарні, Ченців щораз випробовує незручність через зворушливість цієї сценки. Один раз по дорозі в лікарню в автобусі він зустрічає Асю. Вони не бачилися багато років, і тепер Ченців звіряє з оригіналом образ Асі, збережений їм у мученні розриву. Нічого не збігається, відбувається розпадання образа, і Ченців почуває полегшення й цікавість. Ася розходиться із черговим чоловіком, знову збирається заміж. На вулиці вона показує Монахову свого нареченого. Ченців заходить у дитячий садок, де вона працює завідувачці. Потім вони їздять по Асиным подругах у пошуках вільної квартири. Їм знову, як і десять років тому, ніде усамітнитися. З Асиного дитячого садка, де вони намагаються знайти пристановище вночі, Монахову доводиться рятуватися втечею. Він почуває млявість своїх бажань, розгубленість перед мутністю й неясністю власних відчуттів, болісну нечистоту життєвого досвіду. Вертаючись додому, він радується тому, що нічого не відбулося. Удома мати повідомляє його про народження сина й цілує в байдужу, що усувається щоку.

ЛІС Ченців приїжджає у відрядження в Ташкент, де живуть тепер його батьки. Батька він не бачив три роки. Він розповідає батькам про своє далеке життя: про столицю, про кар’єру, про молоду дружину й нову квартиру. Ідучи по вулиці, він зустрічає Наташу, що любив три роки тому й з якої розстався. Наташа як і раніше любить його, і зненацька Ченців розуміє, що, будь він самим собою, саме вона була б його єдиною жінкою. Він вирішує виїхати від батьків раніше й провести останні ташкентські дні з Наташей. У неї він знайомиться з її залицяльниками. Один з них, вісімнадцятирічний Ленечка, пише вірші, які захоплюють Монахова. Дивлячись на Ленечку, Ченців згадує себе в роки любові до Асі й жахається тому, що зовсім не розумів тоді, якою страшним і злиденним життям жила його улюблена. Сидячи в аеропорті, Ченців мучається тим, що завчасно виїхав від батьків, і намагається зрозуміти, що ж він представляє собою сам по собі – без своїх звань, успіхів, роботи й сім’ї. На його очах випадково гине на літному полі молодий солдат.

Будинку його чекає сварка із дружиною. Ченців почуває, що за тиждень у Ташкенті прожив целую життя, і розуміє, до чого ревнує дружина. І раптом йому здається, що батько його міг умерти за те час, що він провів у Наташи. Його душу обмивається живим струмом останніх сил немічного батька й впускає в себе весь навколишній біль. Смерть солдата, що він бачив недавно, віддає Монахову останню краплю життя, який йому так бракувало.

Смак Ченців їде в поїзді й думає про смерть. Потім ця думка йде, іде й пейзаж за вікном, і залишається тільки довгий смак пиріжка в роті. У поїзді Ченців знайомиться з гарної, простій і розумна дівчина, що не хотів би обдурити. Дівчина схожа на жінку, що він любив колись, тільки ім’я інше – Світла. Ченців раптом лякається, вражений цією подібністю, хоча колись його не займала подібність людей і обставин.

Ченців вирішує почати нове життя. Він бере відпустку й знімає кімнату в селищі, напроти могили Пастернаку. Йому здається, що околишній пейзаж ущент высмотрен померлим поетом, і він намагається зрозуміти, чи коштували вірші Пастернаку того, щоб ліквідувати невелику місцевість. На могилу він не ходить, побоюючись повторення «рими» часу – тобто нагадувань життя про те, що вона існує незалежно від існування його, Монахова. Ченців боїться цих натяків буття, він не намагається вхопитися за таємний зміст, що мигнув, життя, щоб не ушкодити стару життєву тканину. Але йому все – таки доводиться піти на могилу, щоб показати її приехавшей Світлі. На цвинтар його вражає, як схожі пам’ятники на ті, кому вони поставлені. Йому здається, що імениті покойнички вцепились у життя, що їхнє положення, смаки, марнославство не пішли зі смертю. Повернувшись додому, він зустрічає там однокашника, що розповідає, що Ася, що Ченців колись любив, умерла від раку грудей.

Монахову доводиться виїхати із селища, щоб ховати померлу бабусю дружини. Відспівування відбувається в церкві, що коштує в порожньому й тихому московському провулку. Монахову здається, що всі навколо уцелело завдяки цій церкві. Після відспівування він цілує байдужну йому покійницю в чоло, і раптом йому здається, начебто смак – останнє живе почуття, ще доступне його ороговілій свідомості. На цвинтар він усвідомить, що Ася дійсно вмерла. Він згадує вчорашню ідилію мерців, схожих на свої пам’ятники, і почуває, що в душі його кипить спокійна, здорова, живаючи ненависть. «Він бачив зло. Він не відав сумніви. Він розумів, що за свої гріхи він цілком готовий відповісти».

СХОДИ «Видно, все – таки підкосила мене життєва сила, видно, духу не вистачило – мене чекають… Видно, впрямь дорога до Бога – занадто довга дорога, занадто дорого й багато… Господи, прости!»