Аналіз вірша Ахматовій «Не любиш, не хочеш дивитися?» – Ахматова А. А
Вірш «Не любиш, не хочеш дивитися?» із триптиха «Сум’яття» було написано в 1913 році. Щоб зрозуміти зміст цього добутку, потрібно уважно його прочитати, з відповідною інтонацією й з постановкою правильного логічного наголосу. Це вірш не слід сприймати як скаргу кинутої й уже нелюбимої жінки – у ньому є присутнім схована сила й воля, гордість і норовливість
Використання частки «не» ще в першому рядку вірша наповнює його силою й експресією, відчувається здивування, збурювання й вимогливість ліричної героїні, а не звичного жіночого голосіння й скарги – як таке могло із мною відбутися? У той же час другий рядок демонструє сум’яття й розгубленість разлюбленной жінки, що розуміє, що перед її чоловіком, що підкорив, вона абсолютно безпомічна, неспроможна й знеможена
У добутках А. Ахматовій використання експресивної лексики зустрічається досить рідко. Але в цьому вірші автор відступила від своїх поетичних традицій, щоб читач зміг відчути силу переживання й жагучої любові ліричної героїні
Наступні два рядки показують, що таке сильне сум’яття здатні випробувати лише «крилаті», вільно ширяючі, горді жінки. Героїня відчуває вагу й безпорадність своїх крил, які символізують її волю
Відкинута героїня вбита зрадництвом свого коханого й зосереджує на особистих переживаннях. Як результат, вона настільки осліплена втратою крылатости, що в її очах речі й особи втрачають свою індивідуальність, зливаючись в одне ціле
Нарешті, останні два рядки вірша показують всю драматичність переживань ліричної героїні, що бачить лише червоний тюльпан у петлиці на одязі чоловіка. Використання червоного кольору в цьому випадку символічно – це колір життя, насиченої й багатої, і в той же час це знак трагедії
Мимовільне запам’ятовування героїнею червоного тюльпана ще раз демонструє її зосередженість на своїх переживаннях, а не на чоловіку, що просто цього не заслуговує
Добуток пронизаний почуттям волі й «крылатости» ліричної героїні. Це не просто «жіноче» вірш про любов, цей вірш про гордість жінки й про любов взагалі. Відчувається, що героїня А. Ахматовій – норовлива, свавільна й вільна, немов природна стихія, жінка, що вміє говорити про себе й про свої почуття
