У чому трагізм більшості героїв п’єси Чехова “Вишневий сад”? – Чехов Антон

“Вишневий сад”, що є одним з останніх створінь А. П. Чехова, – дуже глибокий добуток, де за іронічним глузуванням автора над героями майже завжди вгадується трагізм їхніх положень. Так, наприклад, важкі долі представників епохи, що йде, Гаева й Раневской. Обоє вони гідні поваги, розумні, цікаві люди, але обох їх можна назвати словом, вимовленим в одній зі сцен Фірсом: “недотепи”. Усе в їхньому житті якось не складається, і зрештою Гаеву й Раневской доводиться розстатися з найдорожчим, що в них ще залишалося: будинком і вишневим садом, що вони не в змозі врятувати через свою бездіяльність. Для них вишневий сад – не просто земля й дерева, що приносять плоди, а набагато більше. Сад – символ дитинства, символ краси, духовності; втратившись саду, дворяни втрачають свого минулого, своєї батьківщини. Адже недарма в останній сцені Раневская збирається в Париж, її “батьківщину” вирубують, вона не має сил уже що – небудь змінити, тому й біжить у Францію

Трагедія ж Лопахина, здається, полягає в його нездатності побачити цю символіку у вишневому саду. Він боготворить Раневскую, але сам не може й ніколи не стане на один духовний щабель із нею. Він не розуміє, чому та не погоджується віддати сад під дачні ділянки, але адже як можна врятувати Росію, вирубавши її, поділивши на шматки?! Увесь час перебуваючи в оточенні щирих дворян, Лопахин підсвідомо намагається откреститься від свого купецького початку: він тягнеться до утворення (у першій дії ми його бачимо із книгою в руках), але засипає над книгою, він проводить час у суспільстві культурних людей, яких практично й містить, і в цьому проявляється його безсумнівна шляхетність, але все – таки його купецьке походження дає про себе знати в кульмінаційній сцені. Він сміється, регоче, вимовляючи: “Вишневий сад мій! мій! Я купив!”. Але, навіть ставши власником цього саду, він ніколи не зможе зрозуміти його щиру цінність. Таким чином, навіть купивши собі “подібність” з аристократією, що, на його думку, повинне наблизити його до них, він не стає справжнім дворянином, його натура ділка невикорінна, і не його в цьому провина

Студент Петя Трофимов теж по – своєму нещасний, він ніяк не може знайти собі місце в житті, він “вічний студент”, ідеолог нового часу, але зовсім бездіяльний ідеолог, що вміє тільки красиво говорити; він ідеальний теоретик. За своє життя він так і не зробив нічого вартого, його трагедія в нього марності

Складна й важка й майбутня доля дочок Раневской; той мир, у якому вони народилися, валить, їм буде дуже складно дізнаватися й пристосовуватися до нового життя, хоч Аня й говорить, що готово до неї й чекає її приходу, вона, насправді, нічого про неї не знає й чекає її просто як щось цікаве

Основна лінія п’єси пов’язана з Лопахиным, а також його взаєминами з Варей. Що таке Варячи по своїй суті?

Її роль у п’єсі велика, ми часто можемо чути її мову, але вона не відрізняється розмаїтістю тим. Варячи – ординарна й навіть обмежена дівчина. Згадаємо, про що говорять вони з Лопахиным у знаменитій сцені пояснення: про погоду, про розбитий градусник – і ні слова про настільки важливий для них у ту мінуту. Варячи не пари Лопахину, її мир обмежений господарськими турботами, з якими вона, варто сказати, дуже добре справляється. І її нещастя в тім, що вона усвідомить, що не коштує такої людини. “У нього справи багато, йому не до мене”; “Він або мовчить, або жартує. Я розумію, він багатіє, зайнятий справою, йому не до мене”. Вона навіть не розуміє, чому й до чого він що – небудь робить або говорить, у неї немає широти мислення, властивого Лопахину. Її трагедія в розумінні безнадійності свого положення. Так, наприклад, у першій дії Аня й Варячи спочатку говорять про те, чи заплачене за маєток, потім – чи збирається Лопахин зробити Варі пропозиція, а під кінець і зовсім про брошку у вигляді бджілки. Зміст цієї сцени, по – перше, у тім, що кожна з тем розмови цікавлять їх рівною мірою. По – друге, Чехов вставив ремарку про те, що Аня говорить “сумно”. Про що це? Так про те, що вони знають, що на жодне зі згаданих важливих подій вони не можуть зробити вирішального впливу, і воліють перевести розмова на нейтральну тему брошки

Взагалі, трагізм всіх героїв цього добутку в чомусь схожий. Якщо в п’єсах Островського конфлікт зароджується на ґрунті розходжень у становому положенні героїв, різниці в їх мировоззрениях, завжди є присутнім своєрідна жертва і її гнобитель, то п’єса Чехова побудована на єдності її персонажів. У Чехова немає персонажа, що виражає авторську позицію, вона виявляється в загальній структурі добутку

До кожного персонажа протягом п’єси додається та сама фраза в різних варіаціях. У вигляді загальної схеми її можна було б зобразити так: “Ти (ви, вона) всі така (такий) же!”. Любов Андріївна, п’ять років не дочка, що бачила, зауважує, що та як колись “на черницю схожа”, Варячи також відзначає, що матінка не змінилася, Фірс журиться: “Знову не ті брючки надягли. І що мені з вами робити!”. У цій іронічній фразі полягає глибокий трагізм. Проходять роки, а ці люди, це суспільство не міняється, вони залишаються такими ж безпомічної, наївної й нездатними до самостійності, якими бувають діти

Такий синтез начебто б сучасних дорослих людей з постійною присутністю згадування про час, стародавність, уходящих роки створює трагікомічний ефект. Застиглі у своїй незмінності, герої постійно говорять про те, як біжить час. Воно, виходить, як би пробігає повз них. Дуже тонкою символізацією цього існування поза часом є в останній сцені Фірс, забутий у забитому, залишеному всіма будинку

Так що ж є основною трагедією персонажів п’єси “Вишневий сад”? Незмінність, бездіяльність, вони всі чудові теоретики, але це не може їх урятувати. При цьому вони не чують, що говорять навколишні, вони як би насолоджуються своїми сумами й стражданнями, не бажаючи зауважувати реального виходу з обтяжуючої їх ситуації