Короткий зміст Гобсек (Оноре де Бальзак) – Бальзак ПРО

Історію лихваря Гобсека стряпчий Дервиль розповідає в салоні віконтеси де Гранлье – однієї із самих знатних і богатых дам в аристократичному Сен – Жерменском передмістя. Якось раз узимку 182930 р. у неї засиділися два гості: молодий гарний граф Эрнест де Ресто й Дервиль, якого приймають запросто лише тому, що він допоміг господарці будинку повернути майно, конфісковане під час революції

Коли Эрнест іде, віконтеса вимовляє дочці Каміллі: не варто настільки відверто виявляти розташування милому графові, тому що жодне чимале сімейство не погодиться поріднитися з ним через його матір. Хоча зараз вона поводиться бездоганно, але в молодості викликала багато пересудів. Вдобавок вона низького походження – її батьком був хліботорговець Горио. Але гірше всього те, що вона промотала стан на коханця, залишивши дітей без гроша

Граф Эрнест де Ресто бідний, а тому не пари Каміллі де Гранлье. Дервиль, що симпатизує закоханим, втручається в розмову, бажаючи пояснити віконтесі щире положення справ. Починає він здалеку: у студентські роки йому довелося жити в дешевому пансіоні – там він і познайомився з Гобсеком. Уже тоді це був глибокий старий досить примітної зовнішності – з «місячним ликом», жовтими, як у тхора, очами, гострим довгим носом і тонкими губами. Жертви його часом виходили із себе, плакали або загрожували, але сам лихвар завжди зберігав холоднокровність – це була « людина – вексель», «золотий бовдур».

Із всіх сусідів він підтримував відносини тільки з Дервилем, якому один раз розкрив механізм своєї влади над людьми – миром править золото, а золотом володіє лихвар. У повчання він розповідає про те, як стягував борг із однієї знатної дами, – страшачись викриття, ця графиня без коливань вручила йому діамант, тому що гроші по її векселі одержав коханець. Гобсек угадав майбутність графині по особі білявого красавчика – цей чепурун, марнотрат і гравець здатний розорити всю родину

Закінчивши курс права, Дервиль одержав посаду старшого клерка в конторі стряпчого. Узимку 181819 р. той був змушений продати свій патент – і запросив за нього сто п’ятдесят тисяч франків. Гобсек позичив молодого сусіда грошима, взявши з його «по дружбі» тільки тринадцять відсотків – звичайно він брав не менше п’ятдесятьох. Ціною завзятої роботи Дервилю вдалося за п’ять років расквитаться сдолгом.

Один раз блискучий денді граф Максим де Трай упросив Дервиля звести його з Гобсеком, але лихвар навідріз відмовився дати позичку людині, у якого боргів на триста тисяч, а за душею ні сантима. У цей момент до будинку під’їхав екіпаж, граф де Трай кинувся до виходу й повернувся з незвичайно гарною дамою – по описі Дервиль відразу довідався в ній ту графиню, що видала вексель чотири роки тому. Цього разу вона віддала в заставу чудові діаманти. Дервиль намагався перешкодити угоді, однак коштувало Максимові натякнути, що він збирається звести рахівницю з життям, як нещасна жінка погодилася на кабальні умови позички

Після відходу коханців до Гобсеку ввірвався чоловік графині з вимогою повернути заставу – його дружина не мала права розпоряджатися фамільними коштовностями. Дервилю вдалося влагодити справа миром, і вдячний лихвар дав графу рада: передати надійному другові все своє майно шляхом фіктивної продажної угоди – це єдиний спосіб урятувати від руйнування хоча б дітей. Через кілька днів граф прийшов до Дервилю, щоб довідатися, якого той думки про Гобсеке. Стряпчий відповів, що у випадку передчасної кончини не побоявся б зробити Гобсека опікуном своїх дітей, тому що в цьому скнарі й філософі живуть дві істоти – підле й піднесене. Граф відразу вирішив передати Гобсеку усі права на майно, бажаючи вберегти його від дружини і її жадібного коханця

Скориставшись паузою в розмові, віконтеса відсилає дочку спати – доброчесній дівчині нема чого знати, до якого падіння може дійти жінка, що переступила відомі границі. Після відходу Камілли імена приховувати вже нема чого – у розповіді мова йде про графин де Ресто. Дервиль, так і не одержавши зустрічної розписки про фіктивну угоду, довідається, що граф де Ресто важко хворий. Графиня, почуваючи підступ, робить всі, щоб не допустити стряпчого до чоловіка. Розв’язка наступає в грудні 1824 р. До цього моменту графиня вже переконалася в підлості Максима де Трая й порвала з ним. Вона настільки ревнос. тно доглядає за вмираючим чоловіком, що багато схильні простити їй колишні гріхи, – насправді ж вона, як хижий звір, підстерігає свій видобуток

Граф, не в силах домогтися зустрічі з Дервилем, хоче передати документи старшому синові, але дружина відрізає йому й цей шлях, намагаючись пещенням впливати на хлопчика. В останній страшній сцені графиня молить про прощення, але граф залишається непохитний. У ту ж ніч він умирає, а наступного дня в будинок є Гобсек і Дервиль. Їхнім очам з’являється моторошне видовище: у пошуках заповіту графиня вчинила справжній розгром у кабінеті, не соромлячись навіть мертвого. Зачувши кроки чужих людей, вона кидає у вогонь паперу, адресовані Дервилю, – майно графа тим самим безроздільно переходить у володіння Гобсека. Лихвар здав внаймы особняк, а літо став проводити по – панськи – у своїх нових маєтках. На всі благання Дервиля зглянутися над раскаявшейся графинею і її дітьми він відповідав, що нещастя – кращий учитель. Нехай Эрнест де Ресто пізнає ціну людям і грошам – отоді можна буде повернути йому стан

Довідавшись про любов Эрнеста й Камілли, Дервиль ще раз відправився до Гобсеку й застав старого при смерті. Все своє багатство старий скнара заповів правнучці сестри – публічній дівці на прізвисько Вогник. Своєму виконувачеві духівниці Дервилю він доручив розпорядитися накопиченими їстівними припасами – і стряпчий дійсно виявив величезні запаси протухлого паштету, цвілої риби, що сгнили кава. До кінця життя скнарість Гобсека звернулася в манію – він нічого не продавав, боячись продешевити. На закінчення Дервиль повідомляє, що Эрнест де Ресто незабаром знайде втрачений стан. Віконтеса відповідає, що молодому графові треба бути дуже богатым – тільки в цьому випадку він може женитися на мадемуазель де Гранлье. Втім, Камілла зовсім не зобов’язана зустрічатися зі свекрухою, хоча на раути графині вхід не замовлений – адже приймали ж її в будинку пані де Босеан.

Жан – Эстер ван Гобсек – персонаж 13 добутків «Людської комедії», заголовний герой однойменної повісті, паризький лихвар. Г. уродженець Антверпена, син голландця і єврейки, – старий з попелясто – сірими волоссями й безпристрасними, нерухливими рисами особи, як у Талейрана, з маленькими жовтими очами й гострим носом; двічі Бальзак порівнює його зовнішність і особливо саркастичну посмішку з виглядом і посмішкою Вольтера. Г. – « людина – автомат», « людина – вексель», вона береже життєву енергію й придушує в собі всі людські почуття, говорить тихо й ніколи не гарячиться. Г. скупий і безжалісний до клієнтів; у нього мовець прізвище: «Гобсек» означає «живоглот»; навіть підпис його – «ієрогліф, де перша й остання букви утворять ненаситну акулячу пащу», що захоплює й пожирає всіх підряд.

Розвагою для Г. служить проникнення в життя своїх боржників, в «самі таємні вигини людського серця». Г. далекий їхнім страстям і одержує насолоду тому, що усвідомить себе володарем їхніх доль, а свій розум – «вагами, на яких зважуються спадщини й корисливі інтереси всього Парижа». У Г. живуть дві істоти: скнара й філософ, істота підле й істота піднесене; він охоче бере участь у фінансових спекуляціях, але поза цією сферою він – людина самої педантичної чесності у всьому Парижу. Саме до допомоги Г. прибігає граф де Ресто, щоб зберегти для дітей свій стан, що його дружина, графиня де Ресто, розтрачує на свого коханця, Максима де Трая: у цій ситуації плебей – лихвар поводиться гідніше, ніж світський чепурун. Золото для Г. не тільки джерело влади, але й предмет маніакальної прихильності

Пристрасть, що володіє Г., – скнарість. Символом цієї беззвітної, безглуздої скнарості стає видовище, побачене Дервилем у будинку Г. після його смерті: у кімнаті, суміжної зі спальнею покійного, зберігаються незліченні подарунки, піднесені йому клієнтами, у тому числі всілякі припаси, що покрилися цвіллю; все це кишить хробаками й комахами. Ім’я Г. стало загальним для позначення скупаря лихваря