Тема родини й будинку в романі Булгакова «Біла гвардія» – Булгаков Михайло

Роман М. Булгакова «Біла гвардія», написаний в 1925 р. про Громадянську війну, охоплює період із грудня 1918 р. по лютий 1919 р. Старий мир валить, і герої роману, російські інтелігенти, вражені подіями, що змінюють звичний уклад життя, утягнені в боротьбу між білими, червоними, німцями й петлюрівцями, змушені приймати рішення, що впливають на їхнє подальше життя. У центрі уваги авторів родина Турбиных, що проживають у Місті на Алексеевском спуску, що символізує ті духовні, моральні ідеали, які в цих умовах зберегти дуже непросто.

Що ж представляє будинок Турбиных, які його традиції, яка атмосфера в будинку, що не тільки впливає на взаємини самих Турбиных і близьких їм людей, але й на їхні думки, почуття, переживання й рішення?

Після смерті матері в родині залишаються два брати – Олексій, доктор, шістнадцятирічний юнкер Микола й сестра Олена. Автори змушує читача задуматися про те, чи зруйнується цей будинок, чи зникнуть його підвалини, як звалилася Росія після зречення імператора. І художники з великою любов’ю й теплотою описує турбинский будинок як острівець домашнього тепла, затишку, згоди й розуміння всупереч страшним, кривавим подіям, що бушувало навколо його, щоб показати, в ім’я чого повинен жити людина і які цінності для нього важливі

Громадянська війна завертіла, зім’яла й покорежила долі людей, але не зуміла знищити атмосферу турбинского будинку: абажур на лампі, білу накрохмалену скатертину, кремові штори, зеленную лампу над столом, мірний хід годин, голландську кахельну піч, квіти, музику й книги

Ларіон, житомирський кузен Турбиных, дуже вірно помітив, що в цьому затишному будинку війни не відчувається, тому що тут живуть милі, інтелігентні люди, що піклуються друг про друга, що намагаються зберегти мирні традиції свого будинку. І стає зрозуміло, чому до цього будинку так тягнуться й Мышлаевский, і Студзинский, і Малишев, і Най – Турс. Випромінює теплоту рудоволоса Олена з головою, «схожої на вичищену театральну корону», Николка з вічним «вихром», що навис на праву брову, і пристарілий з 25 жовтня 1917 року Олексій

Скажений ураган революції не зумів порушити добрих відносин цих щирих і чесних людей, що нехтують боягузтво, неправду й користь

За словами Николки, «слова честі не повинен порушувати жодна людина, тому що інакше не можна буде жити на світі». Тому нам зрозумілі метання Олексія в часи, що наступили, безчестя й обману, коли необхідно було вирішувати, як жити далі, що й кого захищати, з ким іти. Письменники передає щирі переживання своїх героїв у зв’язку зі зміною влади в Місті. На вечірці Турбиных вирішується те ж питання: приймати або не приймати більшовиків. І Турбіни, і Мышлаевский, і Студзинский, і навіть Лариосик коливаються, припускають, тим більше що на обрії з’являється нова сила в особі Петлюри. Вони бачать, що будь – яке захоплення влади (будь те німці, білі, більшовики або петлюрівці) приводить до руйнування мирного життя, родини, будинку, до загибелі людей. Тому герої разочаровываются у своїх керівниках. Вирішуючи проблему нового життя, вони не відмовляються від істини, що над усе тимчасового, вони змушують повірити в існування неминущих моральних цінностей. Адже зуміли Турбіни прийняти й обігріти своєю добротою й співчуттям Лариосика, зміг Николка подбати про Най – Турсах, заслужити їхню подяку. У цих людях є відповідальність за інші. І відповідно до істини їхнє добро оплачується добром: незнайома жінка, ризикуючи власним життям, рятує Олексія Турбіна. Зате з яким презирством ставиться Булгаков до Тальбергу, чоловікові Олени, за безпринципність і безхарактерність: «Чортова лялька, позбавлена найменшого поняття про честь». З якою неприхований ненавистю пише про тих командирів, які перед приходом Петлюри в місто кинули армію, що складається, до речі, з юнкерів, хлопчиків – кадетів і студентів. Минулого й такі… Але були й полковник Малишев, Мышлаевский і Най – Турс. Дворяни, виховані на кодексі честі. З більшою майстерністю написана сцена, коли полковник Малишев довідається про втечу гетьмана, про зрадництво командування. Довідається, і перше, що він робить, це розпускає свій дивізіон. Миттєва реакція юнкерів – «зрада». Малишева намагаються заарештувати, і звучить питання (один з основних у романі): «Кого бажаєте захищати?» Справжня людська драма розкривається в цьому маленькому епізоді. Юнкера плачуть. Плачуть не тільки хлопчики, яким не дали постріляти. Плаче «біла гвардія». Тут трагедія особистості, що переживають всі щирі інтелігенти в романі, і війна для білих офіцерів стає своєрідним чистилищем. Хто біжить? Гетьман, Тальберг, командування, що кинуло гвардію. Хто залишається? Турбіни «з вічно розкритою партитурою «Фауста», Мышлаевский, Шервинский. Залишаються кращі. Вони не можуть розстатися зі своєю Батьківщиною, зі своїм народом. А Батьківщина для них, насамперед, – будинок, де панує добро, любов, спокій і затишок

Скільки людяності, простоти й мудрості в заключних рядках роману: «Все пройде. Страждання, борошна, кров, голод і мор. Ми зникнемо, а от зірки залишаться, коли й тіні наших тіл і справ не залишиться на землі. Немає жодного людини, який би цього не знав. Так чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?» Зірки, по Булгакову, – це істина, це те моральні цінності, до розуміння й збереження яких повинні прагнути люди. Будинок буде збережений, коли будуть збережені його традиції, коли не буде війни, що руйнує ці традиції, тому що не може бути виправданої війни, тому що вона не тільки несе життя людей, але й знищує те, в ім’я чого людина народжується: продовження роду, створення будинку, родини й творення