Народна пісня ‘Віє вітер на долину»

Із давніх-давен пісня виражала радість і смуток, сподівання і мрії. До пісні зверталися при найрізноманітніших негодах і душевному неспокої. У ній можна почути сльози і веселий сміх, відлуння своїх почуттів, знайти мудру пораду і надійну підтримку.

Усі важливі вияви сімейного життя відтворювалися у родинно-побутових піснях. До таких належить і народна пісня “Віє вітер на долину”. Уявляється мені вродлива молода жінка, яка схилилася над аркушем паперу. Вона щось пише, а сльози нестримно ллються з її очей. Вона б рада покинути все, щоб опинитися у любій стороні, серед милих її серцю людей, адже;

Нема ж цвіту білішого

Над хрін та над редьку,

Нема ж роду ріднішого

Над отця, над неньку.

За своєю сестрою, яка одружилася та змушена жити у чужій стороні, журиться брат, хоче дізнатися, чи звикла вона жити у свекрухи. Думаю, що між сестрою та братом теплі і щирі стосунки. Недарма вона пише у своєму листі:

Нема ж цвіту білішого


Над ті полуниці,

Нема ж роду ріднішого,

Як брат та сестриці.

Підтримка брата допомагає сестрі жити серед чужих людей, зносити докори свекрухи і насмішки чоловікових родичів. Себе вона порівнює із криницею, що знаходиться у полі між дорогами:

Що хто іде, а хто їде -

Водиці нап’ється,

А із мене, нещасної,

Хто схоче, – сміється.

Хочеться вірити, що ця дівчина буде щасливою зі своїм чоловіком, що у їхній сім’ї надовго оселяться любов, вірність, відданість і повага. Останні рядки пісні звучать оптимістично і дарують надію:

Нема ж цвіту білішого Та над ожиноньку, Нема в світі вірнішого Та над дружиноньку.