Проблема народного характеру в драмі “Гроза” Островського – Островський Олександр

Драма “Гроза” є однієї з вершин творчості А. Н. Островського. У цьому добутку драматургові вдалося освітити неквапливе життя провінційного містечка, розкрити глядачеві його таємниці. Як і в багатьох інших творах Островського, в “Гроза” є присутнім дуже широка тематика й проблематика, автор проникає в саму суть протиріч і конфліктів

Зображення народного характеру займає особливе місце у творах Островського. Адже він родоначальник істинно російського театру, він уперше вивів на підмостки не столичних дворян, як це з успіхом робив А. С. Грибоєдов, а провінційних міщан, купців, мешканців закуткового волзького містечка. І в цих п’єсах розкрилася душа народу, його характер. Тому що ж показує Островський народний характер, якими рисами наділяє його?

Звичайно, у першу чергу залучає образ Катерины. Це дуже складний характер, він сполучає в собі багато хто, часом суперечливі риси. Це центральна діюча особа, адже саме в душі Катерины народилося те саме протиріччя, на якому побудоване дія. Не можна сказати, що Катерина винятково позитивна героїня, але безсумнівно те, що вона улюблена героїня Островського

Насамперед, образ Катерины – символ гіркої частки пригнобленого народу. Зі співчуттям, а часом і із гнівом глядач стежить за нелегкою долею Катерины. Він розуміє, що за нею коштують мільйони інших таких же знедолених жінок і чоловіків, змушених поодинці боротися з несправедливим і жорстоким миром. І не завжди це протистояння закінчується добровільною смертю не людини, що скорилося, найчастіше підвалини суспільства ламають душі людей, роблять їхніми моральними каліками, що набагато страшнее.

З іншого боку, в образі Катерины знайшла відбиття дивна здатність російської людини до беззавітної пристрасті й відданості. Можливо, Катерина розуміє, що Борис не гідний її, що це не та людина, з яким розумна дівчина зважилася б зв’язати своє життя. Але в цьому – те і є відмітна риса народного характеру: Катерина любить не головою, а серцем. Вона віддана Борисові, хоче бачити його щодня біля себе й бути щасливої, а коли довідається про неможливість цього щастя, знаходить у собі сили одним ударом розірвати зв’язку з обридлим миром, миром без любові

У той же час у Катерине розвинене почуття морального боргу, покірності традиціям. Вона розуміє, що зробила страшний гріх, і розривається між любов’ю й боргом, коханою людиною й осоружним чоловіком. Свідомість того, що її мир зруйнувалася, що вона зламала підвалини, приводить її в жах. Їй навіть не спадає на думку думка, що вона не винувата в тім, що полюбила. Над усе на світі Катерина ставить патріархальні підвалини родини, благоговіє перед чоловіком і свекрухою. Для неї борг вище почуттів, це яскравий приклад самопожертви російського народу

Взагалі, Катерина – сильний характер. Але її погано те, що століттями патріархальні норми, що встановлювалися, підкоряють собі її волю, диктують принципи життя й у підсумку ламають долі. Це самобутній образ шляхетної, але неосвіченої жінки. Те, що Катерина боїться грози, говорить не на її користь. Вона боїться покарання за те, що сміла полюбити когось, їй навіть не спадає на думку ідея абсурдності такого покарання, вона підлегла лише традиціям і не бачить нічого, крім них

Хоча, звичайно, образ Кабанихи протиставляється образу Катерины, але в той же час у них дуже багато загального. У першу чергу це влада над ними патріархальних підвалин суспільства й родини. Але тільки Катерина боїться цих підвалин, а Кабаниха намагається їх удержати, сама не знаючи навіщо. Кабаниха – символ самодурства. Вона почитає себе охоронницею сімейних традицій і, не думаючи, засуджує випад Катерины проти них. У той же час тверда Кабаниха вірить у казки й перекази, що є ознакою простодушності російського купецтва. Островський використовує сцену спілкування Кабанихи з мандрівницею Феклушей, щоб показати, як ще далекий народ від раціонального пізнання миру. Відчуття темряви підсилюється шляхом використання автором архаїзмів і просторечий.

Ще одна риса народного характеру, показана в “Грозі”, – тверда віра в майбутнє, у добро, этакий невичерпний народний оптимізм. Символом цього є образ розумного й простодушного Кулигина. Талановитий механік – самоучка мріє робити добро, не підозрюючи, що до крайності наївний. У зображенні Кулигина прослизає іронія, але те, над чим не сміє сміятися Островський, – ця така ж наївна, але незвичайно глибока любов Кулигина до батьківщини. Автор схиляється перед простою людиною з такою великою душею

Також драматургові вдалося передати рішучість російської людини, його здатність очертя голову кинутися у вир, не думаючи про наслідки. Крім Катерины, ніхто не бунтує у відкриту, але й Варвара, і Кудряш, і навіть Тихін знаходять спосіб хоч зрідка відірватися від ненависної диктатури самодурів, їхній протест теж очевидний, хоча й не настільки сильний, як у Катерины. І повернення їх назад ще більш болісно. Однак автор залишає надію, що сміливий учинок Катерины дасть їм сили остаточно звільнитися з мереж непотрібних і нищівних традицій

Всі ці образи допомагають Островському розкрити унікальний характер російської людини. Деякі його якості позитивні, наприклад, доброта, віра в щасливе майбутнє, а деякі руйнівні – самодурство, насильное насадження твердих патріархальних підвалин, але в цілому в “Грозі” показана трагедія не однієї людини, а всього народу, не тільки Катерины, але й Варвари, змушеної зустрічатися з коханою людиною тайкома, і Кулигина, відірваного від реальності, і Тихона, що не має права на власну думку, і навіть Кабанихи, звичний мир якої валить на очах. Автор розуміє й жалує всіх своїх героїв, кожного по – своєму нещасного

“Гроза” – яскрава ілюстрація народного життя. Островський відбив самобутність народного характеру, освітив його гарні й погані сторони, вивів целую галерею яскравих персонажів