Маша Миронова в романі Олександра Пушкіна «Капітанська дочка» – Пушкін Олександр

Роман А. С. Пушкіна, присвячений подіям селянської війни 1773―1774 р., невипадково зветься «Капітанська дочка». Поряд з історичним персонажем Омеляном Пугачовим, вигаданим головним героєм ― оповідачем Петром Гриневым і іншими діючими особами роману важливе значення має образ Марьи Іванівни, дочки капітана Миронова

Виховувалася Марья Іванівна в середовищі простих, невибагливих «стародавніх людей», що мали невисокий рівень культури, обмеженість розумових інтересів, але мужньому, чесних і відданих своєму боргу, як вони його розуміли

Все це вплинуло на формування характеру дівчини

Перше враження від Марьи Іванівни ― враження про посередність. У її зовнішності відразу підкреслюється й звичайність: «Отут увійшла дівчина років осьмнадцати, круглолиця, рум’яна, зі світло’русявими волоссями, гладко зачесаними за вуха». Оповідач зауважує: «З першого погляду вона не дуже мені сподобалася». У манері Марьи Іванівни триматися проявляються скромність і сором’язливість. Вона сидить осторонь, шиє, червоніє, коли про неї говорять за столом. Поступово за цією простотою, щоденністю вступає що’те найвищою мірою привабливе. «Марья Іванівна незабаром перестала мене цуратися. Я в ній знайшов розсудливу й чутливу дівчину», ─ говорить оповідач. Вона привязывается до молодого офіцера, вірно оцінивши його як чесної й доброї людини, а перед цим вона відкинула гвардійського офіцера Швабрина, хоча той був образованнее й, здавалося б, міг зробити враження на провінційну дівчину. Полюбивши Гринева, Марья Іванівна просто відповідає на його пояснення. «Вона без усякої манірності зізналася мені в серцевій схильності». Вся історія любові Марьи Іванівни до Гриневу ― доказ глибини її натури, здатності до великого, сьогоденню почуттю. Після того як батько Гринева відмовив синові в дозволі на одруження, а Марья Іванівна вирішила, що їй «не судилося» бути за Гриневым, що варто скоритися «волі божої», вона не перестає його любити. У важких випробуваннях і превратностях долі її безкорислива любов міцніє. Пережите нею розвиває й загартовує її стійкість

Привабливість, простота й щирість дівчини, добре відношення до людей діють на навколишнім. Ми бачимо, що її люблять і кріпосна дівчина Палаша, і Савельич. Попадя готова зробити для неї всі, піддаючи себе чималому ризику, сховавши від Пугачова, що Маша ― дочка коменданта. Цілком зрозуміло, що батьки Гринева, познайомившись із нею, «незабаром до неї щиро прив’язалися, тому що не можна було неї довідатися й не полюбити».

У випробуваннях, які довелося перенести Марье Іванівні, виявилися її щиросердечна сила й стійкість. Її рішення їхати в Петербург показує, що в цій скромній дівчині закладена більша сила характеру. «Вона безперестану думає про засоби, як би мене врятувати», ― зауважує оповідач. При цьому Марья Іванівна зовсім самостійно становить цілий план дій, що вимагає енергії й сміливості. Доля їй захищає, але адже й та обставина, що «дружина доглядача та година ж з нею розговорилася», оголосила, що вона «племінниця придворного опалювача», свідчить про здатність Марьи Іванівни дуже швидко розташовувати до себе людей, всіляких і по характері, і по положенню. Домігшись щасливого рішення, Марья Іванівна в той же день, «не полюбопытствовав глянути на Петербург, назад поїхала в село».

Безсумнівно, що автора залучає Марья Іванівна. Одним із засобів поетизації образа героїні служить залучення як епіграфи, що ставляться до Марье Іванівни, прекрасних народних пісень, по змісту своєму отвечающих тої або іншої ситуації повести. Такий, наприклад, епіграф до глави XII «Сирота»:

Як у нашої яблуньки

Ні верхівки ні, ні отросточка;

Як у нашої княгинюшки

Ні батька немає, ні матері…

Тиха, боязка капітанська дочка переборола все мінливості долі, урятувала майбутнє Петра Андрійовича Гринева, його честь, його родину

Марья Іванівна ― жіночий образ, з любов’ю створений А. С. Пушкіним