«Найбільший поет сучасної епохи» – Блок Олександр

Про Олександра Блоці, одному із самих значних поетів «срібного століття», говорили й писали багато хто. А. Ахматова затверджувала, що Блок – «трагічний тенор епохи», А. Білий – «перший поет землі росіянці», В. Маяковський уважав, що поезія Блоку – «ціла поетична епоха». Дивні почуття викликала особистість А. Блоку в сучасників: «Ніколи: ні раніше ні потім, – свідчив К. Чуковський, – я не бачив, щоб від якої – небудь людини так виразно, відчутне й зримо виходив магнетизм… поезія Блоку діяла на нас, як місяць на сновид».

Що ж давало Блоку таку владу над людьми? Чим притягав він їх до себе?

Кожна людина, а тим більше поет, входить у мир по – своєму. Початок століття було важким, суперечливим, що не піддається однозначній оцінці. Звідси різноголосиця, протилежність думок, часом не просто далеких друг від друга, але зневажливих, злісних

Блок же прийшов у мир не з невдоволенням і недовірою, а з любов’ю. Його поезія була «живою водою», джерелом, випивши з якого, людина очищався й ставав Людиною. Згадую перший вірш, «приворожившее» мене в Блоку:

Дівчина співала в церковному хорі

Про всіх втомлені в чужому краї,

Про всі кораблі, що пішли в море,

Об всю, заколишню радість свою

Я бачу ніжний профіль, довгу косу, що темніє на білому платті, силует у променях світла… Мені стають зрозумілі почуття сучасників поета:

И всім здавалося, що радість буде,

Що в тихій заводі всі кораблі,

Що на чужині втомлені люди

Світле життя собі знайшли

Палітра почуттів, відчуттів, переживань ліричного героя поезії Блоку була незвичайно широкою. Настрій його поезії був саме тим, до якого тяглися, у якому бідували люди, обтяжені сірістю дійсності,

И голос був солодкий, і промінь був тонкий,

И тільки високо в царських врат,

Причетний таємницям, – плакала дитина

Про те, що ніхто не прийде назад.

Сьогоднішнього читача, як і сучасників поета, вражає в Блоку, з одного боку, глибина, пристрасність, чистота духу, а з іншого боку – висока поетична майстерність, багатство художньої виразності

На думку Блоку (у той час він перебував під впливом філософії Вл. Соловйова), миром повинна правити ідея Вічної Любові; саме вона повинна восторжествувати й зробити людей краще, Але не шляхом ворожнечі й ненависті, а безкровним шляхом, через Любов, що зв’язує людей один з одним і поета з усім миром,

Блок прийшов у російську літературу з «Віршами про Прекрасну Даму», Прекрасна Дама – це втілення ідеалу краси, Вічної Жіночності. Ліричний герой, лицар Прекрасної Дами, очікує прийдешніх перетворень:

Передчуваю Тебе. Року проходять мимо –

Усе у вигляді одному передчуваю Тебе.

Весь обрій у вогні – і ясний нестерпно,

И мовчачи чекаю, – тужачи й люблячи

Самітність, туга, спрага зустрічі з Нею, острах, що Вона виявиться не такий, який представляється йому, переповняють душу ліричного героя:

Безвідрадному сну я не вірю,

Зануривши моє серце в спокій –

Незабаром життя мою бурхливо виміряю

Перед невідомою зустріччю з тобою…

У віршах цього циклу Блок, удивляючись у себе й мир, що оточує його, ставить питання, що хвилюють людей за всіх часів: про призначення людини, про його шляху, про прагнення ксовершенству.

Але образ Прекрасної Дами не може відгородити ліричного героя Блоку від реального життя. Страшна дійсність уривається в його мир, і з’являються вірші, що відбивають те, що оточує його насправді: «Фабрика», «Ситі», «На залізниці». Але в них Блок зачіпає не тільки теми народного страждання, гноблення (про це писали й інші), але насамперед тему приниження особистості існуючим порядком відносин: «цих жебраків – провели», А в результаті:

Як важко ходити серед людей

И причинятися незагиблої,

И про гру трагічної страстей

Оповідати ще не жившим.

Особливо яскраво трагізм стану ліричного героя показаний у вірші «Незнайомка»: «ситі», «заламуючи казанки, серед канав гуляють із дамами», все заволікає мутний туман пияцтва й нудьги… Ліричний герой «Незнайомки», здавалося б, нічим не відрізняється від інших: п’є вино, розсіяно споглядає навколишнє. Але це тільки зовнішня сторона життя:

И щовечора, у годину призначений

(Иль це тільки сниться мені?),

Дівочий стан, шовками схоплений,

У мрячному рухається вікні…

И дивною близькістю закований,

Дивлюся за темну вуаль,

И бачу берег зачарований