Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України (Варіант 2)
Ми вже звикли до того, що Тараса Шевченка народна традиція величає Кобзарем. Він і справді був яскравим носієм кобзарського хисту і так само, як ці народні співці, знав страждання, ніс через свою непросту долю палку любов до рідного краю, беріг пам'ять про минулу славу України і не давав забути про неї сучасникам.
А тим часом дійсність гнітила поета своєю безпросвітністю. Жахливі картини народних бідувань болем озивалися в його полум'яному серці. Поневолений народ, загнаний панством у ярмо, знесилений важкою працею та закріпачений духовно, зрікся своїх волелюбних прагнень і день за днем тягнув на плечах хрест своєї гіркої долі:
... повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли,
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..
Шевченко бажав кращої долі для цього окривдженого люду. Він був певний, що його співучий, прекрасний душею народ заслуговує на це. Поетичний талант Шевченка творив і передавав у духовну скарбницю рідного краю світлі мрії про прийдешній день України — такі несхожі на те, що бачив Кобзар навколо себе.
Майбутнє рідного краю насамперед уявлялося йому вільним від соціального та національного ярма. У творчій спадщині Шевченка ми знаходимо правдиві картини під'яремного життя українського селянина, але понад ними, мов сонце, що сходить, піднімається священна віра в те, що
...встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!...
(«Стоїть в селі Суботові...»)
Тоді почнеться для України новий відлік часу. Чим же ознаменується на рідній землі прийдешня доба волі? Шевченкова уява малює ідилічні картини народного життя:
...зеленіють
широкії села,
А у селах у веселих
І люде веселі...
(«І виріс я на чужині...»)
Будні краян будуть наповнені працею для свого добробуту. Мир, згода і радість прийдуть у кожну оселю, у кожну родину:
І досі сниться: під горою,
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати...
Та Шевченко не обмежується зображенням мальовничих і привабливих картин затишного побуту, родинної згоди. Мріючи про майбутнє України, він бачить її освіченою, розвинутою, рівною серед інших країн. А ще — вірною історичній пам'яті, а отже, і пам'яті тих, хто частку свого серця і своєї праці доклав до того, щоб доля України склалася щасливо.
Чи ж так вона склалася?
Незалежну Україну — маємо. Потенційні можливості розвитку — також. Залишається працювати над тим, щоб усі мрії Великого Тараса стали Дійсністю.
А тим часом дійсність гнітила поета своєю безпросвітністю. Жахливі картини народних бідувань болем озивалися в його полум'яному серці. Поневолений народ, загнаний панством у ярмо, знесилений важкою працею та закріпачений духовно, зрікся своїх волелюбних прагнень і день за днем тягнув на плечах хрест своєї гіркої долі:
... повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли,
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..
Шевченко бажав кращої долі для цього окривдженого люду. Він був певний, що його співучий, прекрасний душею народ заслуговує на це. Поетичний талант Шевченка творив і передавав у духовну скарбницю рідного краю світлі мрії про прийдешній день України — такі несхожі на те, що бачив Кобзар навколо себе.
Майбутнє рідного краю насамперед уявлялося йому вільним від соціального та національного ярма. У творчій спадщині Шевченка ми знаходимо правдиві картини під'яремного життя українського селянина, але понад ними, мов сонце, що сходить, піднімається священна віра в те, що
...встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!...
(«Стоїть в селі Суботові...»)
Тоді почнеться для України новий відлік часу. Чим же ознаменується на рідній землі прийдешня доба волі? Шевченкова уява малює ідилічні картини народного життя:
...зеленіють
широкії села,
А у селах у веселих
І люде веселі...
(«І виріс я на чужині...»)
Будні краян будуть наповнені працею для свого добробуту. Мир, згода і радість прийдуть у кожну оселю, у кожну родину:
І досі сниться: під горою,
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати...
Та Шевченко не обмежується зображенням мальовничих і привабливих картин затишного побуту, родинної згоди. Мріючи про майбутнє України, він бачить її освіченою, розвинутою, рівною серед інших країн. А ще — вірною історичній пам'яті, а отже, і пам'яті тих, хто частку свого серця і своєї праці доклав до того, щоб доля України склалася щасливо.
Чи ж так вона склалася?
Незалежну Україну — маємо. Потенційні можливості розвитку — також. Залишається працювати над тим, щоб усі мрії Великого Тараса стали Дійсністю.
