Мої почуття після прочитання усмішок Остапа Вишні

В українській літературі особливе місце посідає Остап Вишня: «Він світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця», — написав Максим Рильський; його творчість відзначається глибоким ліризмом і м’яким гумором.

Мені дуже подобаються «Мисливські усмішки» Остапа Вишні. У них описуєть­ся чарівна природа, возвеличуються кращі людські риси характеру. Я захоплююсь майстерністю письменника, який у звичайному листочкові зміг розкрити цілий світ із його радощами і болями, надіями і розчаруваннями «Мисливські усмішки» надзвичайно привабливі, бо в них поєднатися народні анекдоти і пейзажна ліри­ка в прозі, бо героями усмішок є люди красиві, правдиві, рідкісної вдачі. На по­лювання вони виходять не для того, щоб убити, а щоб помилуватися природою, уникнути її знищення, зберегти дтя майбутніх поколінь.

У «Щоденнику» Остапа Вишні від 23 січня 1952 року є такий запис: «їзди – іи полювати… 1 як радісно, що я нічого не вбив!» Таким же мисливцем є і герой усмішки «Ватьдшнеп». Він не може полювати на вальдшнепів під час їхнього па­рування, бо завжди згадує своє перше кохання, не може полювати і восени, коли вся природа повільно засинає, щоб не примножувати смерть у природі.

Усмішка «Каченята плачуть» вчить любити свою рідну землю, край, де наро­дився і виріс. Селезня Остап Вишня наділив патріотичними рисами. Птах гіосе – швся біля Києва, де глибокий Дніпро, синє небо і зелені очерети. Та приходять браконьєри, і гине качечка, і під загрозою життя матят. Селезень вимагає, щоб браконьєри виправили те, що накоїли: «Хай оті два, що вбили мою качку, хай по черзі приходять, сідають на моє гніздо й вилуплюють мені каченята…»

Любов до Батьківщини, ментатьність нашого народу вдато передано у творі іенітка». Комічні «сраженія» діда Свирида з покійною дружиною Лукеркою — шедевр розповіді. Сміх викликають і незвичайні ситуації, в які потрапляє дід Свирид, і доречно вжита військова термінологія. Неможливо читати «Зенітку» без смі­чу, без усмішки.

Після прочитання усмішок Остапа Вишні у мене виникає почуття гордості, що у нашій літературі є такий письменник, твори якого викликають доброзичливий сміх, змушують замислитися над тими чи іншими проблемами, допомагають і приймати серйозне в житті з усмішкою.