Нове осмислення військової теми у творчості сучасних письменників

Жінка створена природою для того, щоб бути матір’ю, виховувати дітей, бути дружиною, оберігати й зберігати свій будинок, свою родину. Але якщо на землю приходить війна, батьки, чоловіки й сини йдуть на смерть, жінка не може залишитися осторонь, не може бути байдужої. Так було й у роки Великої Вітчизняної війни. Жінки, російські жінки, завжди були самовідданими. Вони нарівні із чоловіками воювали на фронті, і всі тяготи життя й праці звалили на свої плечі втылу.

З гордістю й болем писали про їх В. Закуткин («Матерь людська»), Н. Бірюков («Чайку), Б. Васильєв («А зорі тут тихі;..»), поетеси О. Берггольц і Ю, Друніна…

Але хочеться зупинитися на одному з останніх добутків на тему «Жінка й війна». У цієї документальної повісті дуже виразна назва, що відразу ставить проблему й дає відповідь: «У війни – не жіноча особа». Автор – білоруська письменниця Світлана Олександрівна Алексиевич. Цікаво, що сама вона не бачила війни, так как. народилася й виросла вже після цього жахливого часу. І цей факт пояснює багато в чому особливий, відмінний від поетес воєнного часу підхід к. темі

Щоб написати свою книгу, автор дізнавалася адреси колишніх фронтовичок і приїжджала до них. Головні герої повести – медики, зв’язківки, сапери, стрілки, зенітниці, десантники, партизанки, кухарі, підпільниці

Испокон – Століть на війну йшли чоловіка. Але в цю війну одним їм упоратися з ворогом виявилося не під силу. «А жінка жінкою буде», – писав, поет. Але життя повернулося по – іншому. Тисяча й десятки тисяч, хто добровільно», як Ґуля. Королева, хто по мобілізації або комсомольському заклику, ішли жінки й дівчини на війну. І раніше, звичайно, допомагали вони чоловікам на фронті. Історія Росії запам’ятала імена жінок – героїнь, перших медичних сестер в. Севастопольські жнива, комісарів у цивільну. Але в цю війну жінки опановували всіма військовими професіями

Перебування жінок на фронті допомагало чоловікам: вони почували, що є ті, кому сутужніше, їм було тепліше від того, що поруч перебувала жінка. Одна з героїнь повести Ольга Василівна Корж згадує: «Якщо чоловіка бачили жінку на передовий, у них особи іншими ставали, навіть звук жіночого голосу їх перетворював». «Сестрички, сестрички», – так ласкаво називали їхні солдати. Вони оберігали їх, жертвуючи своїм життям, прикриваючи від німецьких куль. Але й «сестрички» винесли з поля бою сотні тисяч бійців

« чиТреба. було пускати жінку на війну? Не знаю… Але вони були на війні й зробили велику справу. Вони, как. і ми, носили кирзові чоботи, важкі шинелі, спали на снігу, умирали від куль і осколків», – міркує про військову жіночу частку ветеран С. Г. Подвышенский. Помнете, як у повісті Б. Васильєва «А зорі тут тихі…» старшина Васков мучається думкою, що після війни запитають їх, солдат, діти про те, чому вони їхніх мамів від куль не вберегли, зі смертю їх оженили. І не знаходить відповіді

Історична відповідь проста: мова йшла про долю країни, і отут уже не до сантиментов. Але навственный відповідь? А як позначилося на майбутньому нашої країни те, що матері були вбивцями, нехай зовсім правими у своїй боротьбі, але адже підняли руку на життя людську? Відповіді ще ніхто не дав. Книга Алексиевич допомагає його шукати. Будемо вірити, що більшість фронтовичок не зачерствіли душею, не розучилися дарувати любов і вчити добру

чиСтрашно було жінкам на війні? Досить згадати епізод, коли дівчина – снайпер убила голодним бійцям лошати, а потім плакала й відмовилася від їжі. А перший убитий німець? А нудота й запаморочення побачивши крові й ран?

«Коли дивишся на війну нашими жіночими очами, так вона страшнее страшного», – зізнається А. И. Мишута, сержант, санінструктор. У словах цієї простої жінки, матері трьох дітей, що вже няньчить онуків, здається, і укладена головна ідея книги

Хоча повість написана про війну, але вона дуже сучасна. І тому, що на війну дивишся іншими очами, без помилкової романтики й героїзму, і тому, що піднімається дуже важлива проблема: відношення до жінки, її призначення й роль у вихованні в людях доброти, людяності. І, звичайно, проблема пам’яті. Віддамо належне тим жінкам, які у важку годину змогли зробити тяжка, чоловіче справа, але не втратили своєї жіночності

И все – таки, прочитавши книгу, хочеться викликнути: «Нехай це буде востаннє! Нехай жінка завжди залишиться жінкою, а у війну грають тільки діти!»