Міркування над сторінками роману Гончарова «Обломів» – Гончарів Іван

Історія про те, як лежить і спить добряга – лінивець Обломів і як ні дружба, ні любов не можуть розбудити й підняти його, – не бог звістка яка важлива історія. Але в ній відбилося російське життя; у ній з’являється перед нами живий, сучасний російський тип, викарбуваний з нещадною строгістю й правильністю; у ній позначилося нове слово нашого суспільного розвитку, вимовлене ясно й твердо, без розпачу й без дитячих надій, але з повною свідомістю істини. Слово це – обломовщина… Н. А. Добролюбов. Що таке обломовщина?

«У Гороховій вулиці, в одному з більших будинків лежав ранком у постелі, на своїй квартирі, Ілля Ілліч Обломів». Так починається роман И. А. Гончарова, що носить ім’я головного героя, – властиво розповідь про це герої

Я не знаю іншого добутку, де про одним – єдиний день героя розповідається так докладно, як тут – протягом всієї першої частини. Головне заняття героя протягом дня – лежання в постелі. Автор відразу ставить крапки над «і», говорячи нам: « Лежанье в Іллі Ілліча не було ні необхідністю, як у хворого або як у людини, що хоче спати, ні випадковістю, як у того, хто утомився, ні насолодою, як у ледаря: це було його нормальним станом».

Ми бачимо перед собою молодого, здорову людину, який не витягнешся ні на веселу прогулянку, ні в гості, для якого служба настільки обтяжна, що він неї кинув. Переїзд на іншу квартиру йому здається нерозв’язною проблемою, будь – яка справа, рух відступає перед необхідністю зняти халат, одягтися, щось вирішувати. Так само, як його квартира затягається павутиною, грузне в пилу, застигає в павутині байдикування він сам, життя переміняється існуванням, півсном, відсутністю всіх бажань і спонукань, крім єдиний^ – єдиного – єдиний – одного – єдиного, щоб його залишили в спокої. «Тобі й жити – те лінь!» – скаже йому друг дитинства Штольц. Навіть мрії про сімейне життя зводяться до спільного сніданку, милим бесідам і готуванням до обіду й вечері. А спогаду про дитинство нагадують казку про поринулому в сон царстві, причому навіть вони приходять до героя в сні. Десь там, у далекому дитинстві, серед вічного сніданку – обіду – вечері, розмов про їжу й відпочинок до й після їжі, він, може, і хотів побігати, до чого тягся, але строгі заборони матері й няньки, тепличне життя зробили свою справу. Утворення пройшло мимо – «У нього між наукою й життям лежала ціла безодня, який він не намагався перейти». «Голова його представляла складний архів мертвих справ, осіб, епох, цифр, религий, нічим не зв’язаних, політико – економічних, математичних або інших істин, завдань, положень і т.п. Це була бібліотека, що складається з одних розрізнених томів по всіх частинах знань».

Обломів кинув службу не тільки тому, що не побажав витрачати якісь зусилля на кар’єру – він просто не знайшов собі місця в суспільстві, не відчув себе частиною всіх цих алексєєвих, тарантьевых, штольцев. Він «відкрив, що обрій його діяльності й життя – буття криється в ньому самому». Звичайно, легко заглиблюватися в себе, не думаючи про кар’єр і хліб насущному, коли є Обломовка, хоч зі злодієм – старостою й всі зменшуваним доходом, але існує ж! Не займаючи себе діловими турботами, він любив іти в мрії, роблячи в мріях один подвиг за іншим і не обертаючи уваги на те, що Захар, такий же соня, як і він, надяг на нього різні панчохи й кудись зачіпав його носову хустку. «Пан» – от точна і ємна відповідь на питання, що являє собою Обломів. «Обломовщина» – так охарактеризує його спосіб життя, вірніше, його світосприймання Штольц. І не один Обломів такий, він сам затверджує: «Наше ім’я легіон». Це заразливо, як епідемія. Це зручно й завгодно уряду, тому що такі не бунтують

Замислюючись над своїм життям, герой доходить висновку: «Дванадцять років у мені був замкнений світло, що шукав виходу, але тільки палив свою в’язницю, не вирвався на волю й згас». Але вогонь цей був! Адже загорялися очі в мрії про подвиг! Адже було щось своє, не запозичене в інших у його судженні про людей! (До речі, саме слово «інший» стосовно до нього, необхідність бути таким, як всі, робити те, що прийнято, тільки тому, що так прийнято, його кривдить!)

Обломів, боячись бути нещирим, не зможе сказати черговий комплімент понравившейся йому дівчині, що спокійно сказали б багато хто. Але він також не захоче бути їй тягарем, перешкодою на життєвому шляху й напише искреннее лист, що пояснює його вчинок. На його місці хтось іншої спробував би змінити свій спосіб життя або – швидше за все – пообіцяв би улюбленої змінитися, а там, як бог дасть, він же, думаючи й піклуючись більше про неї, сказав правду. «Він болісно почував, що в ньому зарито, як у могилі, якесь гарний, світлий початок, може бути, що тепер уже вмерло, або лежить воно, як золото в надрах гори, і давно пора б цьому золоту бути ходячою монетою. Але глибоко й важко завалений скарб дрянью, наносним сміттям. Хтось начебто украв і закопав у власній його душі принесені йому в дарунок миром і життям скарбу». В Обломова воістину «чесне, вірне серце», воно не збреше, не зрадить людини, що довірилася йому,, але воно мовчить, коли кривдять і обкрадають його самого. Не можна все життя «ховати голову під крило й нічого не хотіти більше». Не можна засуджувати суспільство й не намагатися протистояти хоча б окремим його членам. Не можна все життя покладатися на гарантований хліб насущний з маєтку (до речі, зовсім не думаючи про тих, хто його робить!) і на Захара по кожному дріб’язковому приводі. Треба йти по життю самому, і зовсім не обов’язково застосовуватися до неї або бути схожим на Штольца.

Відчуття себе зайвим у суспільстві, несхожим на інші, породжували в Росії Онєгіних і Печориных, що не тільки філософствують, але й щось що намагаються змінити у своєму житті, чимсь ризикувати, хоча б для того, щоб не було нудно. Навіть із найяснішою головою й чесним серцем, не бажаючи зла іншим людям, можна жити тільки для себе. А егоїст, навіть сам страждаючий від цього, замикається в собі, створює своєрідний кокон, стіну, що відгороджує його від зовнішнього миру. На стіну цю може налипнути бруд мирської суєти, неправда, мінливе розуміння життєвих цінностей. Саме це липке нашарування робить стіну прочнее, вихід за її межі неможливим. А потім вогонь, що горів усередині людини, пожирає сам себе – і світло гасне. Залишається оболонка – могила

Самоспоглядання й невтручання в що відбувається приводять до елементарного паразитизму у всіх його проявах. «Зайва людина» перероджується в Обломова, фрак і мундир заміняються на халат. Мир звужується до розмірів дивана. Паростки світлого, доброго так і не вийшли до сонця, заглушені бур’яном і тьмою, не повернулися до землі здоровими, міцними насіннями. Висохлі стебла, що обпали листи, павутина. Обломовщина