Зміст назви драми “Гроза” – Островський Олександр
Після виходу із друку й постановки драми Островського “Гроза”, сучасники бачили в ній заклик до відновлення життя, до волі, адже написана вона була в 1860 році, коли всі чекали скасування в країні рабства, кріпосного права
У центрі п’єси – суспільно – політичний конфлікт: хазяїв життя, представників “темного царства” з них жертвами
На тлі прекрасного пейзажу рисується нестерпне життя простого люду. Але от картина природи починає поступово мінятися: небо заволікають хмари, чутні удари грому. Наближається гроза але тільки чи в природі відбувається це явище? Немає. Так що ж все – таки мається на увазі автором під грозою?
У цій назві ховається глибокий зміст. Уперше це слово мигнуло в сцені прощання з Тихоном. Він говорить: “… Тижня дві ніякі грози треба мною не буде”. Тихонові хочеться хоча б ненадовго позбутися від почуття страху й залежності. Під грозою в добутку мається на увазі страх і звільнення від нього. Це страх, що наганяється самодурами, страх відплати за гріхи. ” Гроза – Те нам на кару посилає”, – повчає Дикої Кулигина. Влада цього страху поширюється на багатьох героїв драми, і не проходить навіть мимо Катерины. Катерина релігійна й уважає гріхом те, що вона полюбила Бориса. “Я й не знала, що ти так грози боїшся”, – говорить їй Варвара. “Як, дівчина, не боятися! – відповідає Катерина. – Усякий повинен боятися. Не те страшно, що вб’є тебе, а те, що смерть раптом застане, яка ти є, з усіма твоїми гріхами…” Один лише механік – самоучка Кулигин не боявся грози, бачив у ній видовище величне й гарне, але зовсім не небезпечне для людини, що легко може вгамувати її руйнівну силу за допомогою найпростішого тичини – громовідводу. Звертаючись до юрби, обійнятої марновірним жахом, Кулигин говорить: “Ну чого ви боїтеся, скажіть на милість. Кожна тепер травичка, кожна квітка радується, а ми ховаємося, боїмося, точно напасти який!.. У вас усе гроза!.. Із усього – те ви собі пугал наробили. Эх, народ. Я от не боюся”.
Якщо в природі гроза вже почалася, то в житті по подальших подіях видно її наближення. Підточує темне царство розум, здоровий глузд Кулигина; висловлює свій протест Катерина, хоча й несвідомі її дії, але вона не хоче примиритися з болісними умовами життя й сама вирішує свою долю; вона кидається у Волгу. У всім цьому полягає головне значення реалістичного символу, символу грози. Однак він не однозначний. У любові Катерины до Бориса є щось стихійне, природне, як і в грозі. Однак на відміну від грози, любов приносить радість, але в Катерины це не так, хоча б тому, що вона замужня жінка. Але Катерина не боїться цієї любові, як не боїться грози Кулигин. Вона говорить Борисові: “… Коли я для тебе гріха не побоялася, чи побоюся я людського суду?” Гроза схована в самому характері героїні, вона сама говорить, що ще в дитинстві кимсь скривджена втекла з будинку й спливла одна в човні по Волзі
П’єса була сприйнята сучасниками як гостре викриття існуючих у країні порядків. Добролюбов так говорив про драму Островського: … “Гроза” є, без сумніву, самий рішучий твір Островського… В “Грозі” є щось освіжаюче й підбадьорливе. Це “щось” і є, на нашу думку, тло п’єси, зазначений нами й близьким кінцем виявляє, що хиткість і, самодурства…” У це вірив і сам драматург і його сучасники
