Зображення любові у творчості Буніна й Куприна – По декількох добутках

У Біблії читаємо, що Бог є любов. І із цим не можна не погодитися: любов – основа всього земного, не випадково закохані обертали свої погляди до зоряного неба. Любов і Краса – рушійні сили Всесвіту. Данте був прав, коли затверджував, що «любов рухає сонцем і іншими зірками». Люди мистецтва, чия творчість завжди пов’язане з любов’ю, дають зовсім різні оцінки цьому почуттю. А. П. Чехов думав, що «любов любить рівність». Наша сучасниця, Софія Ротару, переконана, що любов – це талант, а Наталя Варлей уважає, що «головне – любити самої. А інакше – як жити?». И с кожним із цих висловлень можна погодитися. Як же розкривається тема любові у творчості видатних письменників початку ХХ століття И. Буніна й А. Куприна? Проаналізуємо деякі добутки цих авторів. У повісті «Суламифь» Куприна в IV главі є дуже цікавий епізод: зустріч Суламифь із царем. Дівчина буквально згоряє від сорому, але не в силах противитися своєму почуттю. Цар і Суламифь закохуються друг у друга буквально з першого погляду. Їхньої особи виражають жагуче бажання, але це вогонь страсті чистої, щирої. І описано це автором зворушливо й ніжно, немає й натяку на вульгарність, і це доводить, що тут є присутнім «почуттєва пристрасть».

У розповіді Буніна «Митина любов» герой любить жінку, що, як йому здається, не розділяє його почуття. Вона пише Мите втішливі листи. Поступово він почуває, що її любов до нього вгасає. Його зводять із гулящою дівкою Аленкой, що заміняє йому Катю. Що це? Він піддався розпусті? Зінаїда Гиппиус назвала почуття Мити в цьому епізоді « прагненням, щогримасує, з білими очами». Виходить, що Бунін показав нам перемогу тваринного інстинкту в розповіді. Це не зовсім так. Просто у свідомості нашого героя його улюблена, дівки, ніч, весна злилися в одне «жіночий початок». І навіть Аленка чимсь нагадувала йому Катю. Таким чином, у Буніна любов більше походить на «почуттєву пристрасть», але ніяк не на грубий потяг, похіть. «Легкий подих» – це інше, це «недумание», несвідомий стан особистості, що і перетворює любов у похіть. Письменник як би попереджає, що «пурхання» по життя, життя собі на втіху, безвідповідальне відношення до чужих почуттів спотворює й губить в остаточному підсумку власні почуття

Ольга Мещерская, героїня новели «Легкий подих», гине не тому, що доля звела її зі старим ловеласом, а потім із грубим офіцером. Приреченість Ольги – у ній самої, у її зачаруванні, органічному злитті з життям, повної підпорядкованості її стихійним поривам, милостивим і катастрофічним. «Тепер цей легкий подих знову розсіявся у світі…». Нерозривність бунинской новели з життям підкреслюється надмірністю яскравих, виразних деталей: «Зима було сніжна, сонячна, морозна, рано опускалося сонце за високий ялинник сніжного гімназичного саду, незмінно погоже, променисте, що обіцяє й на завтра мороз і сонце, гулянку на Соборній вулиці, ковзанка в міському саду, рожевий вечір, музику й цю в усі сторони ковзну на ковзанці юрбу, у якій Оля Мещерская здавалася самої безтурботної, самої щасливою».

Якщо в розповіді Буніна мова йде про грубий потяг, те тільки для того, щоб попередити читача, до чого може привести бездумне відношення до піднесених почуттів. У розповіді «Гранатовий браслет» Куприна бідний телеграфіст Жовтків безумно любить княгиню Віру Миколаївну. Вся родина князя і його друзів насміхаються над почуттями закоханого, вони не здатні зрозуміти щирих переживань. Послання закоханого княгині сприймаються нею як листа ненормального. Але хіба винуватий герой, що Бог нагородив його любов’ю? В одному з листів він так і говорить. Більше того, наука, філософія, політика перестали існувати для нього, єдиною вірою й сенсом життя стала любов. Так любити можуть тільки одержимі люди. Князь Шеин, довідавшись про смерть Желткова, говорить дружині: «Він любив тебе, а зовсім не був божевільним. Любов – це талант».

Згадаємо ще одну розповідь – «Граматика любові» Буніна. Про поміщика Хвощинском ходили слухи, що він збожеволів на любові. Після смерті улюбленої Лушки він поводився досить дивно: замкнувся, усе приписував Лушкиному впливу, нікуди не виходив і протягом двадцяти років просидів на Лушкиной ліжка. Один тільки син розумів почуття батька й відкидав всі плітки, що ходили про нього. У цьому добутку головною думкою є те, що далеко не кожний здатний на таке сильне почуття. Любов – це «божий дарунок», талант, хоча з боку вона й може здаватися божевіллям. У розповіді Буніна «Таня» героями володіє пам’ять про те, що ніколи відчувалося, навіть запах картуза коханої людини викликає масу ніжних спогадів. Любов залишається десь глибоко в серце після першого ніжного пориву й ніколи не забувається. Це доводиться й такими розповідями письменника, як «Візитні картки», «Пізня година», «Руся», «Сонячний удар». Героїня «Темних алей» Буніна Надія 30 років жила одним почуттям. Вона говорить Миколі Олексійовичу, що «все проходить; так не все забувається». Сам Микола Олексійович згадує свою любов і зізнається собі, що «втратив найдорожче, що мав у житті». Скалка з його серця, «жорстокий слід» не зникне ніколи, як би він не намагався забути всі

Розповідь Куприна «Суламифь» вражає визнанням героїні. Вона говорить: «Ніколи не було й не буде жінки счастливее мене». Незважаючи на те, що їхня любов закінчується трагічно, на думку самих коханих, вона була «найбільшим щастям». «Гранатовий браслет» Куприна – це теж приклад трагічної любові. Але сам Жовтків називає свою любов «величезним щастям». У Буніна також були досить трагічні погляди на любов. У спогадах И. Одоевцевой є таке визнання: «Невже ви ще не знаєте, що любов і смерть зв’язані нерозривно?». Бунін був психологічно правдивий. Адже його герой у розповіді «Митина любов» закінчує життя самогубством. Подібні висловлення є й у Куприна. Вустами старого генерала Аносова в розповіді «Гранатовий браслет» письменник говорить своєму читачеві: «Любов повинна бути трагедією. Найбільшою таємницею у світі! Ніякі життєві зручності, розрахунки й компроміси не повинні її стосуватися».

Душу людини, перебуваючи в розпачі, як мені здається, здатна передавати сигнали небезпеки на більші відстані, але тільки найдорожчому для неї істоті. Як передаються ці сигнали? За допомогою биоэнергии або за допомогою якогось випромінювання – нікому не відомо точно. Це явище психофізичного порядку. Я гадаю, що Куприн як письменник – реаліст не міг погрішити проти правди, описуючи подібне явище в «Гранатовому браслеті», і отут немає ніякий мистики. Подібні явища описані й у творах Артура Конан Дойля. І якщо відкинути парапсихологію, те це доводить лише одне: любов сильніше всіх відстаней і будь – яких тимчасових проміжків, любов сильніше смерті

Які реліквії любові присутні в розповідях Буніна й Куприна? В «Гранатовому браслеті» – це сам браслет, як пам’ять про любов. А в «Олесеві» – коралові намиста дівчини з Полісся. У розповіді «Граматика любові» духівницею, не підданим смерті, є книжка про любов, в «Гранатовому браслеті» – лист покійного Желткова й музика Бетховена, а в «Суламифь» – відома книга «Пісня Пісень» Соломона, що, по легенді, написав цар під враженням минулої через все його життя трагічної любові до простої дівчини з винограднику. Всі ці факти підтверджують думка про те, що любов сильніше смерті. А. Куприн і И. Бунін – великі художники – запам’ятали в добутках своє подання про любов. Ми можемо погодитися з ними чи ні, це наше право. На жаль, і сьогодні любов, прекраснейшее почуття людини, може бути принесена в жертву власної нерішучості й забобонам, як любов Івана Тимофійовича до Олесеві. Меркантильність і розрахунок у любові стають основою взаємин Астис і Соломона. І інша немаловажна подробиця: любов може бути предметом купівлі – продажу, про це говорив ще Бунін у розповіді «Митина любов».

Незважаючи на ці похмурі висновки, я хочу, щоб ви все – таки вірили в любов, щоб вона не була заплямована корисливими розрахунками й була б першої й останньої, щоб ваша улюблена, юнака, завжди говорила навколишню одну фразу: «Коханий мій… краще десяти тисяч інших», а ваш коханий, дівчини, повторював вам те саме: «Так святиться ім’я твоє!».