Лірика Ганни Ахматовій – Ахматова Ганна

Чому Ахматова? Адже стільки написано, опубліковано робіт про «Музу плачучи». Вся справа в Особистості, у Поеті з великої букви, тому тема невичерпна, і кожний знаходить у ній свої грані й аспекти. Сьогодні, коли девальвуються багато моральних, духовних цінностей, відбувається «амортизація» душі, і все це списується на «важке», «перехідне» час, варто згадати, що довелося пережити Ганні Андріївні Ахматовій і зберегти при цьому почуття власного достоїнства, шляхетність, порядність і талант. Звертання до цієї теми викликано ще однією обставиною: сучасністю поезії Ахматовій. Любов, Батьківщина, мистецтво, будинок – теми, близькі й хвилюючі не тільки молодих людей, що вступають у життя, але зрозумілі й тим, чиє життя й доля вже відбулися. Життєвий шлях Ахматової, що визначив її творчість, був дуже складний. Революція для багатьох творців стала своєрідним випробуванням і Рубиконом, і Ахматова – не виключення. Події 1917 року розкрили нові грані душі й таланта тієї, для якого у віршах, по її власному визнанню, – «зв’язок… із часом, з новим життям…народу». Мужність, твердість, горде терпіння, що визначилася цивільна й творча позиція проявляються в 20 – е, коли після виходу трьох збірників Ахматову майже перестали друкувати. А що для поета може бути страшнее, чим перестати звучати?!

Однак спереду чекали нові випробування й втрати. І вона, що страшилася того, що її творчість у свідомості читачів залишиться нерухливим і, стало бути, швидко забудеться, безстрашно створювала свій «Реквієм». Про цю поему я й хочу написати. Це добуток не тільки про долю сина й про свою особисту долю, воно про долі багатьох і багатьох людей. Ахматова написала поему, корячись велінню серця, совісті й озиваючись на голос часу. Два з половиною десятиліття Ганна Ахматова зберігала «Реквієм» у пам’яті, страшачись довірити паперу рядка, які могли обернутися смертним вироком. Вірші поеми складалися тоді, коли «посміхався тільки мертвий», коли

Зірки смерті стояли над нами,