Розповідь Антона Чехова «Людина у футлярі» – осуд тиранічної влади забобонів – чехів Антон

Тонкий звук струни, що лопнула, завмираючого й сумний, підведення в степи й бездонне небо над нею, білий шпіц на ялтинской набережній поруч зі своєю господаркою… Спочатку приходять неясні картини, образи, звуки й лише потім – сюжетні лінії, імена героїв, назви чеховських розповідей і п’єс. Спогаду про Чехова супроводжує відчуття особистості й глибини, трудноопределимое, але цілком виразне. Його мир здається прозорим і гранично відкритим назустріч читачеві. Устояні методи й засоби аналізу важко застосовні до його прози й драматургії

Традиційні предмети літературознавчого дослідження – подія, характер, ідея, особливості стилю й мови – втрачають у Чехова свою значимість і вагомість. У нього немає характерів масштабу героїв Толстого або Достоєвського, його мова нейтральна, очищений від слів, що вибиваються, і нестандартних фраз. Таким чином, предмет дослідження у світі Чехова стає розмитим, майже зникає. Залишається – бездонне небо, море, степ, далека лінія обрію

Людина й мир у художній системі Чехова не просто зв’язані між собою – вони взаимопроникают, гранично зближаються один з одним, роблячи повністю неможливим який – небудь погляд з боку, а отже, і певну оцінку миру людини

Жанр – границя» отделяющие авторське «Я» від життя, що тече на сторінках його добутків. Одні його розповіді здаються забавними гуморесками, інші перейняті драматичними, майже трагічним пафосом, треті по стилі наближаються до побутового нарису, четверті несуть у собі яскраво виражений ліричний струмінь. При цьому розповіді зберігають якийсь внутрішній зв’язок, сприймаються не як різні жанри, а як єдине по своїй природі відчуття життя людиною

Мир Чехова існує в особливому прикордонному стані. На грані між миром і людиною, життям і смертю риса обрію зникає. З великою силою ворожість існуючого порядку людині показана в розповіді «Людин у футлярі». Острах волі й життя, мертвотність беликовщины знаходить своє зовнішнє вираження в пристрасті героя до всякого роду футлярам, які відгородили б його від цієї страшної йому дійсності, що не підкоряється приписанням

Найважливішою й характерною ознакою існуючого ладу Чехов уважає відсутність волі, такий порядок, коли життя хоча й не заборонена циркулярно, але й не дозволена цілком. Це напівлегальне життя, позбавлене волі, накладає на людей свій мертвотний відбиток, і чим повніше підкоряється людина ладу пануючих відносин, тим бідніше його духовний мир, тим отчетливее видна на ньому ця лиховісна печатка

Образ Беликова говорить про важке захворювання сучасного суспільства з його державністю, власністю й іншими основами. Він нагадує механічні фігури Щедріна. Його образ розроблений гротескно, «футлярность» Беликова зі зростаючою послідовністю поширена на весь його вигляд і все без винятку життєві функції. Незмінні калоші я парасолька в будь – яку погоду, всі предмети в чохлах, темні окуляри, вата у вухах, труна як ідеальний футляр і так далі – все це ознаки надмірності й підкресленості, цілком природної для гротескної побудови й протипоказаної образам побутового характеру. Гротеск виводить образ зі звичайного й буденного ряду й надає йому узагальнений, майже символічний зміст

Футляр – це оболонка, що захищає людини від зовнішніх впливів, що відокремлює його, що дозволяє ховатися від дійсного життя. Древні мови – футляр, що захищає від сучасності; любов до порядку, до ясних і точних заборон – футляр для думки. Все це разом узяте – уособлення консервативної, охоронної сили. «Ви повинні з повагою ставитися до влади!» – говорить футлярна людина й сам здійснює владу. Він тримає в підпорядкуванні місто, його все бояться й з якоюсь дивною, непоясненою покірністю коряться йому, залишаючись у душі людьми чималими, мислячими, шанувальниками Тургенєва й Щедріна. Виникає відчуття гіпнозу, вселяння або самонавіяння. У житті людей гіпноз взагалі відіграє більшу роль; Чехов підкреслює це, говорячи про любовні справи й особливо оженитьбе.

Беликов болісно слабшав, боязкий, самотній і страждає від цієї самітності, він перебуває в постійній тривозі, патологічно підданий страху, він боїться не тільки сторонніх, але навіть слугу Панаса, що настільки те саме що свій пан, що безперервно й без усякого приводу бурмоче те саме: «Багато вуж їх нині розвелося!» От, виходить, у чому природа влади по Чехову: вона – у підпорядкуванні не силі, а слабості. Влади вже, по суті, ні, є її примара, її подоба, досить опам’ятатися від самонавіяння, і Беликова не стане. Людина, вільний від мари, зштовхнув Беликова зі сходи, і той умер. Оповідач розуміє, що Беликов був по – своєму нещасний, він страждав, як люди, але не був живою людиною, свого ідеалу він досяг у смерті. Тому оповідач не жалує його й з жорстокою відвертістю говорить: «Зізнаюся, ховати таких людей, як Беликов, – це велике задоволення», – гірко шкодуючи, що їх ще залишилося багато.

Смерть Беликова – це ще не воля, а тільки натяк на неї, тільки «слабка надія на її можливість». Чехів не обіцяє легкої й швидкої перемоги над беликов – щиной, але дає своїм героям тверезе розуміння ефемерності сили, їх гнітючої, і можливості не підкорятися їй. Однак інерція рабського підпорядкування жива в душах людей. Навіть учитель Буркин, що розкрив у своїй розповіді сутність беликовщины, не йде далеко у своїх висновках. «Повернулися ми зі цвинтаря в доброму розташуванні. Але пройшло не більше тижня, і життя потекло як і раніше, таке ж суворе, стомлююче, безглузде життя, не заборонена циркулярно, але й не дозволена цілком; не стало краще», – міркує Буркин.

« Те – Те от воно і є, – висловлюється Іван Иваныч. – А хіба те, що ми живемо в місті в духоті, у тісноті, пишемо непотрібні папери, граємо у гвинт – хіба це не футляр? А те, що ми проводимо все життя серед ледарів, сутяг, дурних, дозвільних жінок, говоримо й слухаємо різну дурницю – хіба це не футляр?..»

Футлярность у розумінні героїв зненацька знаходить набагато більше загальний зміст, чим це представлялося спочатку. Футлярность як явище виявляється властива не стільки окремій людині, Беликову, скільки життя як такий. Границя, який Беликов відокремив себе від миру, раптом розсовується до таких меж, що вбирає усередину себе той мир, від якого вона відокремили людину. І вже немає обрію, немає границі між життям і смертю

Ні, більше жити так не можна, – ці слова можна поставити епіграфом до зрілої творчості Чехова. Обґрунтуванню, доказу цього висновку присвячує він всі свої добутки другої половини 90 – х років. Кожне з них, відтворюючи перед нами ту або іншу сторону соціальної дійсності, малюючи всілякі людські характери й долі, знову й знову приводить нас до думки про найглибшу ворожість людині всього будуючи пануючих відносин, при якому може бути лише воля поневолення слабкого, воля корисливості, воля придушення істинно людських почуттів і прагнень. І така «воля» улаштовує багатьох. Щира драма в тім і складається, що люди пристосовуються до цих умов і живуть припеваючи, почуваючи себе задоволеними й щасливими

Чехов створив неспокійне мистецтво, що волало до совісті й вимагало від кожного перегляду власного життя, відродження, воскресіння в самому широкому змісті цього слова. Чехів привчав людей бачити неблагополуччя життя навіть там, де його не можна побачити простим оком, навіть за рисою життєвого обрію

Чехов доріг нам тому, що він не втратив свого призначення, і коло безпосередньо поставлених їм моральних і соціальних проблем не став уже. Чехів, як і колись, учить нас розуміти лиховісну роль у житті людини й людського суспільства не тільки підприємництва й хижацтва, і сьогодні є основою так званого «вільного миру», але й міщанства, дрібного власництва, влади над людиною маленьких нештукатурених будинків, горшочков зі сметаною, страсті до накопичення, обивательській ситості й вульгарності. Намальована ним із приголомшливою силою трагедія людського існування в умовах обивательського достатку й безідейності, переконання, що людині потрібний не замкнутий домашній і дачний затишок міщанського щастя, а «вся земна куля, вся природа, де на просторі він міг би виявити всі властивості й особливості свого вільного духу», – допомагають виховувати людини, розсовують обрій його свідомості

Чехов живий, він бореться разом з нами, і його світла мрія про прекрасну, гармонічну людину усе ще залишається дороговказною зіркою для багатьох і багатьох мільйонів людей на всій земній кулі