«Душу ширяла вгору й там зірку знайшла» (по ліриці Блоку) – Блок Олександр

Лірика Олександра Блоку пізнавана по перших акордах своєю височиною, спрямованістю до чого незбагненному, далекому й прекрасному. Як хочеться, всею душою переймаючись високим почуттям, повторювати, немов молитву, слова поета: «ПРО, скільки музик у бога, які звуки на землі!» Його душу ширяла над землею, знаходячи крила у творчості й любові

Тонке сприйняття миру звучить у найпростіших його наспівах: «Вітер приніс здалеку пісні весняної натяк, десь світлий і глибоко неба відкрився клаптик». Є категорія людей, які живуть, не піднімаючи око – завзято дивляться собі під ноги. Для них зірки на небі вже давно згасли, тому що цим людям немає справи до того, що діється там, на небесах, їм досить завжди було земного, конкретного, приземленого існування

Дуже рідко, іноді один раз у сторіччя, у цей мир приходить посланець небесний для того, щоб нагадати живучої на поверхні землі про те, що є щось більше, значніше й цінніше хліба насущного. Такий «зоряний промінь» простромлює земну твердінь, немов блискавка, спалахнувши, гасне й розчиняється в холодному мороці, але встигає опромінити простір своїм світлом. Таким був поет Олександр Блок

Він весь у своїх віршах, а вони спрямовані в піднебесся: «ПРО, весна без кінця й без краю – без кінця й без краю мрія! Довідаюся тебе, життя! Приймаю! І привітаю дзенькотом щита!» Немилосердне життя до таких людей, не пристосовані вони до земних умов життя, але страждаючи й гинучи, вони співають гімни любові, не дивлячись ні на що: «За мученья, за загибель – я знаю – однаково: приймаю тебе!»

Поезія Блоку незмінно говорить про прекрасний у цьому світі. Автор здатний побачити чудо у всім, до чого доторкається його погляд: «Я йшов до блаженства. Шлях блищав роси вечернею червоним світлом». Пророчі його вірші пронизані вірою у світле майбутнє: «Я вірю: нове століття зійде серед всіх нещасних поколінь», а душу спрямовується вгору: «Буде день – і свершится велике, чую в майбутньому подвиг душі».

У своєму безмежному польоті поет знаходить свою дороговказну зірку – він завжди тягся до неї душею. Він знає її ім’я, доторкався до неї й горів у її вогні: «Про так, любов вільна, як птах, так, однаково – я твій!» Далека зірка в нього на долоньці: «Я буду співати тебе, я небу твій голос передам! Як ієрей здійсню я требу за твій вогонь – зіркам!» Благословенне небо, що посилає на землю таких своїх синів, які ведуть нас кзвездам.