«Якщо в житті є зміст і ціль, те зміст цей і ціль зовсім не в нашім щасті, а в чомусь більше розумному й великому. Робіть добро!» (Чехов) – Достоєвський Федір

Російська Література XIX в. була вся пронизана гуманістичними ідеями. Письменники прагнули своєю творчістю змінити в житті людини що – що до кращого, дати моральні орієнтири. Герої російської літератури завжди знаходили своє щастя в боротьбі за щастя інших, у служінні людям, у допомозі тим, хто в ній бідує. «Роби добро!» – призивав Чехов, і кращі герої добутків XIX в. випливали цьому завіту

Головні герої добутків Ф. М. Достоєвського також були позбавлені егоїзму й прагнули допомагати ближньому. Роблять вони це тому, що по – іншому вони й не могли надійти, не могли вони пройти повз чуже горе. Такий герой – оповідач Іван Петрович у романі Достоєвського «Принижені й ображені». Він не може залишатися байдужим, жити осторонь, що живе в убогості, він допомагає незнайомим людям, що зустрічаються йому вкрай рідко.

Зустріч зі старим Смитом і його собакою вразила Івана Петровича, він переживає смерть Азорки, намагається допомогти старому, незважаючи на те що сам хворо. Але старий умирає прямо в нього на руках, і його смерть робить важке враження на оповідача, хоча це зовсім не знайомий йому людина. Він займає його квартиру в надії на те, що хто – небудь прийде довідатися про його долю. І це відбувається. Приходить онученяти Смита, Неллі, чия трагічна доля дивно перегукується з долею Наташи Ихменевой, для щастя якої Іван Петрович готовий зробити всі

Наташа, що оповідач знає й любить із дитинства, сподіваючись з’єднати свою долю з її долею, полюбила іншої людини. Найжахливіше в тім, що Алеша, обранець Наташи, сильної, розумної, вольової дівчини, не тільки безхарактерна й підла людина, але й до того ж син князя Валковского, лютого ворога батька Наташи.

Князь Валковский, у якого батько Наташи служив керуючим, довідавшись про захоплення свого сина й боячись, що він жениться на Наташе, починає судове переслідування Ихменева, обвинувачуючи його в розтраті, який насправді не було. А Наташа, осліплена своєю любов’ю, тайкома йде з будинку, щоб оселитися разом з Алешей. Іван Петрович, люблячи її всім серцем, розуміючи, що її чекають страждання й нещастя, намагається допомогти і їй, і її нещасним батькам, для яких її вчинок став страшним ударом

Особливо страждає батько Наташи, він грозить проклясти свою дочку. При цьому він продовжує любити її, він не може пройти повз дівчинку – старчихи на вулиці, тому що вона нагадує йому дочка: «Це була маленька, худенька дівчинка років семи – восьми, не більше, одягнена в брудні дрантя; маленькі ніжки її були взуті на босу ногу в діряві черевики. Вона силкувалася прикрити своє тремтяче від холоду тільце якоюсь старою подобою малюсінького капота, з якого вона давно вже встигла вирослися

Худе, бліде й хворе її личко було звернено до нас; вона робко й безмовно дивилася на нас і з якимось покірним страхом відмови простягала нам своє тремтяче рученя». Старий віддає їй всі гроші, які були при ньому, але його серце болить за Наташу. Він хоче взяти на виховання яку – небудь дівчинку – сиротку, щоб вона замінила йому дочка. Іван Петрович допомагає йому в цьому, розшукуючи онученяті померлого Смита Неллі. Йому доводиться вирвати Неллі з рук торговки живим товаром, з кубла, де дівчинка піддавалася побоям і насильству

Іван Петрович забуває про свої нещастя й страждання, допомагаючи іншим. В образі Івана Петровича ми знаходимо багато рис, властивому самому Достоєвському: він письменник, перший його роман викликав замилування критика Б., а сюжет роману дуже нагадує «Бідних людей». Паралелі з першим романом автора очевидні: «маленькій людині» нестерпно жити у світі наживи й лицемірства, якщо він не одержує ніякої підтримки. Іван Петрович допомагає Неллі, улаштовуючи її в Ихменевых, допомагає Наташе, кинутої й приниженої коханою людиною, знайти прощення в батьків

Неллі розповідає свою історію, трагічну й у той же час неймовірну: вона виявляється законною дочкою князя Валковского, що женився на її матері, щоб заволодіти її станом. Побачивши всі подробиці, старий Ихменев прощає нарешті – те свою раскаявшуюся дочка, боячись, що вона повторить долю матері Неллі. Так доброта й самовідданість Івана Петровича допомагає людям знайти спокій і щастя. Але Достоєвський не був би великим письменником – реалістом, якби залишив такий оптимістичний фінал

Фінал залишається відкритим: ми не знаємо, чи вмер зрештою Іван Петрович або він оправився від хвороби, з’єднав свою долю з долею Наташи й знайшов щастя. Улюблені герої Достоєвського живуть саме так – роблять добро