Тема російського характеру в розповіді Шолохова «Доля людини» – Шолохов Михайло
Провесною 1946 року зустрів випадково Шолохов на дорозі невідомої людини й почув його розповідь – сповідь. Десять років виношував письменник задум добутку, події йшли в минуле, а бажання висловитися все збільшувалося. І от в 1956 році за кілька днів була написана розповідь – епопея «Доля людини». Добуток це оповідає про страждання й стійкість простої російської людини
У головному герої Андрію Соколові з любов’ю втілені риси характеру, обумовлені справді народним світоглядом: стійкість, терпіння, скромність, почуття людського достоїнства, що злилося з почуттям щирого патріотизму, з небайдужістю до чужого лиха, з почуттям відповідальності за долю Батьківщини
Розповідь складається із трьох частин: авторської експозиції, оповідання героя й авторської кінцівки. На початку оповідання автор майже безпристрасно розповідає про прикмети першої післявоєнної весни, він як би підготовляє нас до зустрічі з головним героєм, Андрієм Соколовим, ока якого, «немов присипані попелом, наповнені неизбывной смертною тугою».
Соколов згадує про минуле стримано, утомилося, перед сповіддю він «згорбився», поклав на коліна більші темні руки. Все це змушує нас відчути, що ми довідаємося про важкий, а може бути, і про трагічну долю. І дійсно, життя Соколова повна таких тяжких випробувань, таких страшних втрат, що здається, неможливо людині винести все це й не зломитися, не впасти духом. Не випадково тому ця людина взята й показаний у граничній напрузі щиросердечних сил
Перед нами проходить все життя героя. Він – ровесник століття. З дитинства довідався, почім «фунт лихий». У Громадянську війну боровся проти ворогів Радянської влади. Потім він виїхав з рідного воронезького села на Кубань. Вернувся додому, працював теслею, слюсарем, шофером, створив улюблену родину
Війна зламала всі надії й мрії. Він іде на фронт – з початку війни, з перших її місяців. Він був двічі поранений, контужений і, нарешті, найстрашніше – потрапив у полон. Героєві довелося випробувати нелюдські фізичні й щиросердечні борошна, тяготи, роздирання. Два роки був Соколов у полоні. Але він зберіг активну життєву позицію
Він намагається бігти, але невдало; розправляється з боягузом і зрадником, що готовий, рятуючи свою шкіру, видати командира. З великою наочністю почуття власного достоїнства, величезна сила духу й витримка розкрилися в моральному двобої Соколова з Мюллером. Змучений, виснажений, знесилений, в’язень готовий зустріти смерть із такою мужністю й витримкою, що це вражає навіть людський вигляд, що втратив, коменданта концтабору
Андрію все – таки вдається бігти з полону, він знову стає солдатом. Але лиха не залишають його: зруйнований рідний будинок, від фашистської бомби загинули дружина й дочка. Тепер Соколов живе єдино надією на зустріч із сином. І зустріч ця відбулася: герой коштує в могили сина, що загинув в останні дні війни. Здавалося б, усе кінчено, однак життя «исказнила» людини, але не змогла зломити й убити в ньому живу душу. Післявоєнна доля Соколова нелегка, але він непохитно й мужньо переборює своє горе, самітність, незважаючи на те що його душа повна постійним відчуттям болісного болю
Ця внутрішня трагедія вимагає великої напруги сил і волі героя. Соколів веде безперервну боротьбу із собою й виходить із її переможцем, він дає радість маленькій людині, усиновляючи такого ж, як він, сироту – Ванюшу, хлопчиська з «світлими, як небушко, очами». Знайдено сенс життя, переможене горе, тріумфує життя
«И хотілося б думати, – пише Шолохов, – що ця російська людина, людина непохитної волі, выдюжит, і біля батьківського плеча виросте той, котрий, повзрослев, зможе все витримати, усе перебороти на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина». Глибокою, світлою вірою в людину проникнуть розповідь. Заголовок його символічно, тому що це не просто окрема доля солдата Андрія Соколова, але це розповідь про долю Людини з великої букви, про народну долю. Письменник усвідомить себе зобов’язаним повідати миру сувору правду про те, якою величезною ціною заплатив радянський народ за право всього людства на майбутнє. Тому так важлива моральна роль цього невеликого по обсязі розповіді