Суспільство знаходить у літературі своє діюче життя

Словосполучення «сільський городянин» звичним стало порівняно недавно. Поява його пов’язане з великими змінами соціального, економічного, демографічного характеру, які одержали поштовх до масового розвитку лише наприкінці 50 – х років. Положення такого «сільського городянина» образно обрисував Василь Шукшин в «Монолозі на сходах» (1968). Це навіть не між двох стільців, а скоріше так: одна нога на березі, інша в човні.<…> Довго в такому стані перебувати не можна, я знаю – упадеш»…

Від того, як поведеться людина, що зштовхнулася із труднощами в новій для нього міського життя, як сприйме зовнішні й внутрішні прикмети урбанізму, як адаптується до цивілізації, залежить його подальше життя. Сільські жителі приходять у місто, вони повинні звикнути до міського побуту. Вони щось духовно важливе, стійке приносять із собою. Відбувається складний процес у родинах, як би проміжних, що ще не стали частиною одного цілого, але вже перестають духовно, душевно, морально бути частиною іншого цілого… Ці люди ще не зовсім городяни, але вже й городяни: вони почувають себе новими людьми в місті, вони вступають у непрості взаємини з «корінними». І виникають непрості психологічні, моральні наслідки – як для тих, так і для інших

Першими до теми сільських городян звернулися прозаїки, на собі що відчули, як болісний часом процес відриву від рідної стихії, пристосування до нових умов життя. Слідом за Шукшиним, по праву першовідкривачем, що вважається, маргінального характеру в Літературі, такого роду героїв представили Ф. Абрамов, В. Белов, М. Евдокимов. Про те, що цей напрямок шириться, свідчить той факт, що до створення маргінального характеру звертаються нині не тільки майстри «сільської » прози, але й автори, ніяк не зв’язані в минулому із сільською темою… Вони розглядають учорашнього сільського жителя на тлі сучасного міста з його урбаністичними проблемами. Центральними в добутках про сільських городян з’являються жіночі образи

Непереборно роздвоєної з’являється перед читачем недавня сільська жителька з повісті В. М. Шукшина «Там, удалині» (1966). Метання Ольги Фонякиной, її роздвоєність у значній мірі пояснюються тим, що вона відірвалася від рідного сільського середовища й не знайшла себе в міський. Невдале навчання в інституті, погоня за легким життям, п’яні гульби, бійки, що завершилися в’язницею, – от основні штрихи її «цивілізованого» буття

Психологічний малюнок цього своєрідного характеру В. Шукшин створює за допомогою майстерно відтвореної мовної характеристики. Так, щиросердечний стан Ольги, коли вона віддається стихії відчайдушного міського життя, виражено в коротких, уривчастих фразах, усіканні пропозицій, недомовленості, умовчаннях. І, навпаки, у моменти прозріння, що наступало, очищення від накипу завзятого життя – партія Ольги в діалозі більше роздумлива, пофарбована тонами туги, боязкості. (Згадаємо, наприклад, сцену розмови Ольги з Петром Івлєвим після повернення її з висновку або бесіду з батьком, головою колгоспу, у від – чим будинку, коли напружені болісні пошуки сенсу життя й свого місця в ній приводять її до рішення залишитися в селі). Сила й виразність мови шукшинских персонажів укладена в якімсь чарівництві діалогу (люди обмінюються малозначними фразами, а за ними бачиш людини, характер). У внутрішній рецензії на збірник «Там, удалині» характер Ольги Фонякиной названий самим вражаючої психологічно достовірним із всіх образів, «населяющих» цю книгу

Ключ до розуміння привабливості цього персонажа – у динаміку його розвитку: втрачаючи волю, Ольга піддається легким спокусам, а в результаті – «жагуча спрага все – таки знайти щось міцне, ґрунтовне, прикріпитися до чого, і вічна незадоволеність, і пошуки рятування єдино доступним способом зміни прихильностей, що не приносять задоволення». У трохи іншому ракурсі, ніж у В. Шукшина, виліплений маргінальний характер дочки пекарихи Пелагії в повісті Ф. Абрамова «Алька». Юна гарна дівчина, захопившись заїжджим офіцером, тікає за ним у місто. Виявивши, що її коханий має родину, Алька вперше в житті залишається зовсім одна, без даху над головою, без матеріальної підтримки. Але адже не зрячи вона дочка Пелагії Амосовой, що завжди знаходить вихід із самого складного становища

Поживши небагато в місті, Алька зуміла засвоїти зовнішні атрибути урбанізму й уважає себе цілком міською жителькою. От як виглядає Алька, що приїхала в Летовку, щоб тут показати себе: штани в неї – шик. Червоні, шовкові – прямо вогонь на ногах переливається. Та й все інше, до речі сказати, – перший сорт. Біла кофточка із глибоким вирізом на груди, туфлі модні на широкому каблуці, сумочка чорна, ремінець через плече – чим не артистка?

Але, зустрівшись із односільчанами, зокрема з колишньою подругою Лидкой Ермилиной – нині кращою дояркою, коханою дружиною й шановною невісткою, Алька відкриває для себе існування й неминущу цінність іншого, справжнього життя: з пошаною, любов’ю, сімейним щастям. Отоді – те й народився в її свідомості питання, що вона перший раз у своєму житті задала собі: так хто ж, хто ж вона така?

За кілька днів перебування в рідному селі Алька начебто прозріла. Бродячи по спустілому рідному домі, згадуючи своє життя з матір’ю й батьком, дівчина глибоко страждає. «Сльози текли по палаючої Алькиным щоках. Так як це так? Кішка, звір дикий, вірний господарці, навіть після смерті її з будинку не йде, а вона, дочка рідна, кинула рідний дім, на місто проміняла… – Мама, мама, – я залишуся. Чуєш? Нікуди більше не поїду… ». Однак виявляється, що порвати назавжди з міським життям, уже нею випробуваної, Алька не в силах. Рідне, кревне, просить залишитися, а нове, уже коснувшееся її, тягне в інший світ. Ми, читачі, ледве було не повірили в порятунок Альки, залишаємо абрамовскую героїню на розпуття: приїхавши ненадовго в місто, щоб взяти розрахунок на роботі й попрощатися з подругою, Алька знову попадає у вир міської суєти. Рішення залишитися в місті для неї небезболісно. Думка про продаж рідного дому терзає серце. Викликає черговий приступ туги й істерики

Суперечливість становить неповторну суть характеру Альки Амосовой, багато в чому вона пов’язана з особливостями її темпераменту. У метаннях героїні позначається «проміжне» положення не тільки між містом і селом, але й між двома моралями: мораллю трудівниці, і, так сказати, споживчою мораллю, що зводить сенс життя до погоні за задоволеннями. Першу мораль так само не можна назвати «сільської», як і другу – «міський».

Очевидно, Альке судилося все життя розриватися душею між містом і селом. Яке із двох початків візьме гору? Чи вдержить її місто або, навпаки, рідна сільська стихія, знаменита материнська «паладьина межа» покличуть її додому? Відповіді в повісті немає.