Лірика Олександра Пушкіна – Пушкін Олександр

Ліриці Пушкіна, як і самому поетові, властив дивна гармонійність. Там усе в нормі: ритм, форма, зміст

чиБроджу я уздовж вулиць гучних,

чиВходжу в багатолюдний храм,

Сиджу ль серед юнаків божевільних,

Я віддаюся моїм мріям

Так починається один із самих блискучих віршів Пушкіна. Музичне повторення [в] і [чи] не здається навмисним, але створює особливу мелодію вірша, підкоряється цілком загальній ідеї добутку

Поета мучить думку про швидкоплинність життя, про те, що на зміну йому прийдуть нові покоління й він, можливо, буде забутий. Ця сумна думка розвивається протягом декількох строф, але потім, у міру того як вона поступається місцем філософському примиренню з дійсністю, міняється й звуковий настрой вірша. Елегійна довжина зникає, останні рядки звучать урочисто й спокійно:

И нехай у гробового входу

Младая буде життя грати,

И байдужа природа

Красою вечною сіяти

Виняткове художнє чуття Пушкіна керувало їм у виборі ритму, розміру. Дивно точно відтворюється тряска дорожнього екіпажа:

Довго ль мені гуляти на світі

Те в колясці, те верхи,

Те в кибитці, то в кареті,

Те у возі, те пішки?

Коли читаєш вірш “Обвал”, мимоволі приходить на пам’ять гучна гірська луна, виникають в уяві похмурі обриси скель і обривів

…І нарікає бор,

И блищать серед хвилястої імли

Вершини гір

Пушкін як ніхто вмів радуватися красі й гармонії миру, природи, людських відносин. Тема дружби – одна з ведучих у лірику поета. Через все своє життя він проніс дружбу з Дельвигом, Пущиним, Кюхельбекером, що зародилася ще в Ліцеї. Багато вільнодумних віршів Пушкіна адресовані друзям, однодумцям. Таким є вірш “До Чаадаєва”. У рядках, позбавлених усякої иносказательности, поет призиває друга віддати свої сили звільненню народу

Поки свободою горимо,

Поки серця для честі живі,

Мій друг, вітчизні присвятимо

Душі прекрасні пориви!

Настільки ж недвозначний заклик до повстання втримується й у знаменитій оді Пушкіна “Вільність”. Головна думка оди в тім, що “вільність” можлива й у монархічній державі, якщо монарх і народ строго додержуються законів, у тому числі й моральним. Пушкіна призиває до цьому, але разом з тим звучить попередження тиранам:

Тирани миру! тріпотіть!

Поетичні прокльони на їх адресу займають целую строфу

Самовластительный лиходій!

Тебе, твій трон я ненавиджу

Твою погибель, смерть дітей

З жорстокої радостию бачу

Читають на твоєму чолі

Печатка прокльону народи

Ти жах миру, сором природи,

Докір ти Богові на землі

Цар розлютив, прочитавши ці рядки. “Пушкіна треба заслати в Сибір, – заявив він. – Він бунтівник гірше Пугачова”.

На лиховісному контрасті безтурботної природи й жахів кріпосництва будується “Село”. Вірш умовно можна розділити на дві частини. Перша частина – це “притулок спокою”, де все полно “щастя й забвенья”. Здавалося б, по тоні першої частини ніщо не передвіщало вибуху обурення. Навіть підбор відтінків говорить нам про райдужні картини сільської природи:”запашні скирти”, “світлі промені”, “блакитні рівнини”. Інакше, “скрізь сліди достатку й праці”. Але друга частина вірша несе антикріпосницьку спрямованість. Саме тут, у селі, Пушкін бачить лиховісну причину всіх нещасть – кріпосне право, “рабство худе”, “барство дике”. Закінчується вірш риторичним питанням:

Побачу ль, про друзі! народ не пригноблений

И рабство, занепале по манію пануючи,

И над батьківщиною волі присвяченої

чиЗійде, нарешті, прекрасна зоря?

Але цар не почув закликам поета. Пушкіна очікувало посилання. Правда, завдяки Жуковському, північне посилання замінили південної. Під час повстання декабристів Пушкін жив у Михайлівськім. Тут його застала звістка про жорстоку розправу над ними. Він пише чудовий вірш “У Сибір”, що передає декабристам через Катерину Трубецьку. Він посилає друзям слова розради:

Не пропаде ваша скорботна праця

И дум високе стремленье

Пушкін був не тільки однодумцем декабристів, його вірші надихали їх. Кожний новий добуток було подією, листувалося й передавалося з рук у руки. Про це говориться у вірші “Арион”:

…А я – нескінченної віри полн, –

Плавцям я співав…

Співак виявляється єдиним, хто уцелел після “грози”. Але він залишається вірний своїм переконанням: “я гімни колишні співаю”. Бути із друзями в лиху – священний обов’язок кожної людини. Високі почуття любові й дружби незмінно супроводжують Пушкіну, не дають йому впасти вотчаянье.

Любов для Пушкіна – найвища напруга всіх щиросердечних сил. Як би не була людина подавлена й розчарований, який би похмурої не здавалася йому дійсність, приходить любов – і мир опромінюється новим світлом

Самий дивний вірш про любов – “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье”.

Пушкін уміє знайти дивні слова, щоб описати чарівний вплив любові на людину:

Душі настало пробужденье:

И от знову з’явилася ти,

Як скороминуще виденье,

Як геній чистої краси

Жіночий образ даний лише загалом: “голос ніжний”, “милі риси”. Але навіть ці загальні контури жіночого образа створюють враження піднесеного, надзвичайно прекрасного

У вірші “Я вас любив” показаний, що справжня любов не егоїстична. Це світле, безкорисливе почуття, це бажання щастя улюбленої. Пушкіна знаходить дивні рядки, хоча слова зовсім прості, повсякденні. Напевно, саме в цій простоті й повсякденності проявляється краса почуттів і моральна чистота:

Я вас любив так искренно, так ніжно,

Як дай вам Бог улюбленої бути іншим

Особлива увага хотілася б звернути на вірш “Мадонна” Цей вірш Пушкін присвятив своїй дружині. Радість і щастя від довгоочікуваного шлюбу (він тричі робив пропозицію Н. Н. Гончаровой) виразилися в рядках:

Здійснилися мої бажання. Творець

Тебе мені ниспослал, тебе, моя Мадонна,

Найчистішої принадності найчистіший зразок

Поезія Пушкіна має дивний дарунок. Вона як живлющий бальзам впливає на людину. Вірша Пушкіна ми знаємо з юного років, але тільки через якийсь час, іноді через багато років, ми відкриваємо для себе заново казковий мир його поезії й не утомлюємося дивуватися її кристальній чистоті, ясності, натхненності. Відновлення Російської мови, настільки методично почате Ломоносовим і Карамзиным, завершив Пушкін. Його новаторство нам тому й здається непомітним, що ми самі говоримо на цій мові. Поезія Пушкіна вічна, тому що вона звернена до самого прекрасного вчеловеке.

Про лірика Пушкіна говорити й важко, і легко. Важко, тому що це різнобічний поет. Легко, тому що це надзвичайно талановитий поет. Згадаємо, як він визначив сутність поезії:

Вільний, знову шукаю союзу

Чарівних звуків, почуттів і дум

Першою й неодмінною умовою творчості поет уважала волю. Тому – Те так важко було творити поетові в миколаївській Росії. Як і всім поетам в епоху реакції. Тому так точно відчув Пушкіна інший російський пиит – Давид Самойлов з вірші “Болдинская осінь”:

Скрізь холера, усюди карантини,

И отпущенья незабаром не чекай

А перед ним великі картини

И в убогих вікнах довгі дощі

Але чомусь сни його повітряні,

И немов у дитинстві – бормотанье, дурниця,

И чомусь рими простодушні,

И думка йому будь – яка не вукор.

Яка мудрість у кожному сочлененье

Згодної із гласної! Є чи в тім користь!

И хто придумав це сочиненье!

Яка це радість – пір’я грысть!

И бути хоч ненадовго, із собою в согласье

И дивуватися своєму розуму!

Кому прочитати – Онисії иль Настасье?

Їй Богові, Пушкін, однаково кому!

И за північ пиши, і спи за полудень,

И будь щасливий, і бурмочи в сні!

Благодарегью Богові – ти вільний –

У Росії, у Болдіні, у карантині…