«Гой ти Русь, моя рідна» – Єсенін Сергій

«Моя лірика жива однією великою любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини – основне в моїй творчості», – говорив Єсенін. У цьому понятті для нього злилося «все рідне й близьке, від чого так легко заридати»: рідна земля й улюблена жінка, важке життя країни й самітність матері, поривши до людей і любов кзверью.

У настільки всеосяжному почутті Єсеніна до всього живого на землі проявляється його глибоке життєлюбство, його щиросердечний оптимізм

Поетична ідея зв’язку часів, продовження себе в прийдешніх поколіннях виражається в Єсеніна через образ батьківщини і її співака:

Але й тоді,

Коли у всій планеті

Пройде ворожнеча племен,

Зникне неправда й смуток, –

Я буду оспівувати

Всією істотою в поеті

Шосту частину землі

З назвою коротким «Русь».

Поет не думає про себе як про смертну людину; ні, вона, скоріше, затверджує зворотне: він буде жити, буде співати ту ж пісню про свою батьківщину

Слово «Русь» було всеосяжним у Єсеніна; воно як би зв’язувало тисячолітню історію із днем сьогоденням. І одночасно воно конкретизувало подання про батьківщину – милої його серцю, сільської, «избяной». У вірші «Незатишна рідка лунность» та ж Русь, та ж любов до Росії «золотий бревенчатой хати», до її джерел; але любов «від противного», любов через заперечення «убогості», відсталості:

Залишився в минулому я однієї ногою,

Прагнучи наздогнати сталеву рать,

Сковзаю й падаю другою.

Мрія про іншу Русь – «сталевої», не жебрачці – не раз відвідувала Єсеніна. І, як би приймаючи несумісність «польової» і «сталевої» Росії, Єсенін пише:

Байдужий я став до халуп,

И очажный вогонь мені не милий,

Навіть яблунь весняну хуртовину

Я за бідність полів розлюбив

Мені тепер по душі інше…

И в сухотному світлі місяця

Через кам’яне й сталеве

Бачу міць я рідної сторони

За що ж так любив рідну землю такої гранично російський поет, як Єсенін? Мені здається, що насамперед за те, що оточувало його: поля, села, лісу, селян, а потім і місто, літературу, друзів, навіть шинки, словом, за все те, що входить у плоть і кров, стає частиною буття

Почуття до Батьківщини переплітаються в Єсеніна з почуттями до жінки, природі, життю

Шаганэ ти моя, Шаганэ!

Тому, що я з півночі, чи що,

Я готовий розповісти тобі поле,

Про хвилясте жито при луні

Любов до жінки розкривається через любов до рідної землі! Батьківщина – це насамперед її природа, так міг би сказати Єсенін. Але природа в нього нерозривно пов’язана із селом, тому що тільки сільський житель здатний так неї одухотворяти. Йому доріг рідний край, нехай бедный і жебрак. Але, звичайно, він не може не вболівати про відсталість і дикість, що існують на Русі

Не один рік «залізний гість», «кам’яні руки шосе», що здавили «за шию села», і інші поетичні образи терзали поета

Можливо, це була одна із причин посилення пристрасті до вина, розгулу. Відкриємо цю темну сторінку життя поета, увійдемо в «Русь шинкарську». Це страшний мир людей, що пропалюють життя. З ними поет провів багато років. Але він завжди почував свою величезну розумову й моральну перевагу над цими покидьками й мерзотниками. У той же час вони – частина Росії. Для любові до Батьківщини Єсенін знаходить відповідне порівняння: «Любив він батьківщину й землю, як любить п’яниця шинок». Часом поет говорить, що він такий же, як вони, такий же пропащий. Але, отямившись, высвечивает цих людей наскрізь. Він знає, що «таких не підняти, не розсіяти, відчайдушність їм гнилизною дана». Але це теж Батьківщина. Недарма Єсенін закінчує цей вірш: «Снову п’ють тут, б’ються й плачуть…» гіркотою:

Ти, Рассея моя… Рас… сіючи… Азіатська сторона!

1925 рік, рік воскресіння й смерті поета. Він усе більше вірив у майбутнє країни. Але звільнитися від туги, від передчуття смерті не вдається. Так, пристрасть до вина, важка хвороба, нерозуміння – все це й інше привели до трагічного кінця. Але його Русь завжди залишалася живою вільною Руссю – переважно польовий, селянської, він був пов’язаний з нею, з народною культурою самими кревними узами

Сергій Єсенін, що їздив за кордон, ніколи не забував про свою батьківщину, а особливо про свій рідний сель Константинове.

Як глибоко потрібно любити Батьківщину, щоб настільки исповедально міркувати про свою долю й про майбутню долю селянської Росії

Всім серцем Єсенін приймає красу рождающейся «сталевої» Росії, тому що за нею – майбутнє. Але Єсенін ні на мінуту не забуває про красу «рязанських роздоль».

Тільки людина із чистою й світлою душею й з невичерпною любов’ю в серце до всього живого відкриває для себе й для нас всю красу рідної землі, тільки той, що твердо вірить у ту істину, що «мир – прекрасна», міг відчути й виразити своє почуття Батьківщини

Золота есенинская гай і його красногривый лоша, і край рязанських роздоль – все це для нас рідне й близьке, це живаючи краса Росії

Любов Єсеніна до Батьківщини була невичерпним джерелом натхнення поета. Можна привести сотні рядків, присвячених батьківщині, і майже в кожному добутку ми зуміємо відчути цю любов поета до вітчизни: «Я люблю Батьківщину! Я дуже люблю Батьківщину!»

Поетичний талант Єсеніна об’єднаний з життям народу. Есенинская поезія дихає заходом рідних полів. Яку би сторінку його віршів ми не розкрили, ми скрізь побачимо живе свідчення нескінченної любові поета до нашої прекрасної батьківщини, вірним сином якої він був