Григорій Печорин і Максим Максимыч, зміст їхнього протиставлення – лермонтов Михайло

Григорій Олександрович Печорин і Максим Максимыч – два зовсім різних чоловіки не тільки за віком, але й по психології. Максим Максимыч – рядовий армійський офіцер. Служба й життя на Кавказі вплинули на його душу й сприйняття. Він побачив багато чого, за спиною в нього великий життєвий досвід. Служба в армії привчила штабс – капітана до дисципліни. Службовий борг для нього вище всього. Очікуючи Печорина на станції, він «у перший раз від роду, може бути, кинув справи служби для власної потреби…». Від природи Максим Максимыч добрий, чуйний, має «золоте серце». Він любив Бэлу як рідну дочку, поблажливо ставився до «чудностей» Печорина. Забуваючи про себе, він служить людям, не вимагаючи у відповідь подяки. Максим Максимыч не може критично поставитися до порядків суспільства. Через це він не розуміє Печорина й інших, які нудьгують, мечуться, шукають пригод, незадоволені життям. Ця людина вірить у дружбу. «Адже зараз прибіжить!» – гордо заявляє він, довідавшись від лакея, що Печорин у місті. Максим Максимыч терпляче очікує того, хто колись приніс йому чимало тривог і прикростей. Але Печорин забув про нього, не прибіжи штабс – капітан вчасно, він виїхав би, Не згадавши про нього. Жорстоко надійшов з добрим старим, але під цією жорстокістю ховається самітність, приреченість

Чому в душі Печорина щиросердечна утома, розчарування в житті? Від природи він розумний, має тверду волю, людські почуття. Після смерті Бэлы «Печорин був довго нездоровий, схуд». Випадково довідавшись про підлий задум драгунського капітана, він зізнається: «Якщо б Грушницкий не погодився, я кинувся б йому на шию». Перед дуеллю він пропонував помиритися. Печорин сподівався, що «у душі Грушницкого могла б прокинутися іскра великодушності, і тоді все влаштувалося б до кращого». Але знайомий Печорина «сам спалює всі мости до порятунку». Щире почуття Григорія Олександровича до Віри, тому що одна вона змогла його зрозуміти таким, який він є. Він занадто пізно розуміє, що вона для нього дорожче всього на світі, дорожче життя, честі, щастя

Чому ж Печорин став «моральним калікою»? У цьому винуваті суспільство, умови, де виховувався й існував наш герой. «Моя безбарвна молодість протекла в боротьбі із собою й світлом, – говорить він, – кращі мої почуття, боячись глузування, я схоронив у глибині серця: вони там і вмерли». Він розчарувався у всім, що бачив і робив у світлі. Не вірить Печорин у дружбу, щиру любов, добрі відносини в тім, суспільстві, де він перебував. Все происходящее він сприймає глибше, ніж Максим Максимыч.

Штабс – капітан протипоставлен Печорину. Максим Максимыч тягнеться до людей, інший же – байдужний до доль людей, він замкнув у собі. Добрий старий живе для інших, Печорин – для себе. Мені здається, Лермонтов протиставляє Максима Максимыча головному героєві, щоб показати точніше й глибше внутрішній мир, психологію Печорина.