Дві моралі в романі Федора Достоєвського «Злочин і покарання» – Достоєвський Федір

Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» – соціальний, філософський і психологічний роман. Мені здається, яскравіше всього в романі виражена психологічна лінія

Злочин займає одну частину роману, а покарання – п’ять частин. І покарання Раскольникова полягає в моральні стражданнях

У своєму романі Достоєвський показав один зі шляхів до досягнення істини. Ми можемо бачити інші шляхи шукань, пошуку істини, наприклад, в епопеї «Війна й мир» Л. Н. Толстого

Достоєвський був релігійною людиною, і сенс життя для нього полягав у збагненні християнських ідеалів любові до ближнього. Розглядаючи із цього погляду злочин Раскольникова, Достоєвський відзначає насамперед попрання моральних законів, а не юридичних

З погляду християнства Розкольників грішний, але не тільки тому, що він робить убивство, а тому, що він не любить людей, уважає їх «тваринами тремтячими», а себе, можливо, вибраним, «право имеющим». По Достоєвському, злочин Раскольникова в тім, що він насмілився порушити християнські заповіді в думках, а вбивство – це злочин перед Богом

Достоєвський докладно досліджує теорію Раскольникова в романі. Суть цієї теорії – «ціль виправдує засобу». Розкольників вирішує вбити бабу – процентщицу, ограбувати її й дістати кошти для досягнення своїх цілей. Він уважає, що «незвичайний» людина має право… сам дозволити своїй совісті переступити… через інші перешкоди і єдино в тім тільки випадку, якщо виконання його ідеї того вимагає».

Достоєвський не згодний з філософією Раскольникова й змушує свого героя самого в ній переконати. Для того щоб істина восторжествувала, автор треба тій же логіці, за допомогою якої він привів Раскольникова до вбивства. Розкольників зміг зрозуміти помилковість своєї теорії й відродитися до нового життя тільки через страждання. Так Достоєвський показує необхідність, неминучість страждання на шляху збагнення змісту життя

Зробивши вбивство, Розкольників випробовує почуття «роз’єднаності з людством». Розкольників примушений сам на себе донести, щоб хоча й потрапити після цього на каторгу, зате примкнути до людей. Убивство провело між людьми й Раскольниковым непереборну рису: «Похмуре відчуття болісної, нескінченної самоти й відчуження раптом свідомо позначилися в душі його». Розкольників не зміг порвати слюдьми.

Відчуження від людей – неминучий результат злочину Раскольникова. Він страждає тому, що мати й сестра його, убивцю, люблять. І тоді Розкольників іде до Соні, такій же грішниці, як він уважає. Та допомагає йому знайти сенс життя, скоривши його душу своїм довготерпінням, смиренністю й любов’ю кближнему.

Для Соні (і для Ф. М. Достоєвського) сенс життя – у християнській любові, у співчутті, у жалі людини людині. Вона нікому не нав’язує свої переконання, вона лише живе по своїй моралі. Розкольників самостійно приходить до Бога, переконується в правильності Сониной теорії: «Хіба можуть її переконання не бути тепер моїми переконаннями? »