Передісторія Чичикова – Гоголь Микола

Кожний епізод безсмертної поеми Н. В. Гоголя «Мертві душі» – блискучий приклад їдкої сатири й м’якого гумору. З головним героєм твору Павлом Івановичем Чичиковым ми знайомимося вже з перших сторінок поеми. Однак композиція добутку настільки оригінальна, що історію його колишнього життя читач довідається тільки в 11 главі 1 тому

Народився наш герой у дворянській родині, але особою пішов у проїзного молодця. Ця цікава деталь передвіщає, що син буде жити по – іншому. Батьки Чичикова не були богатыми людьми. Вони володіли лише однією селянською родиною. Прийшов строк, і хлопчика відправили вчитися в гімназію. Перед розставанням батько дав синові кілька життєвих рад: водитися тільки з багатими людьми, нікого не пригощати, не пригощати, берегти й збирати копійку. «Товариш або приятель тебе надме й у лиху перший тебе видасть, а копійка не видасть, у якому би лиху ти не був», – пояснює Чичиков – Старший

Засвоївши батьківські ради, Павлусь виріс метикованим і заповзятливим. Спритність і практицизм його граничили з підлістю: хлопчик ховав отримане частування, а коли товариш його був голодний, вчасно показував йому кут пряника або булки й продавав. Чичиков виділявся серед товаришів охайністю й ретельністю. З юного років він прагнув створити собі капітал. Для початку герой видресирував мишу лягати й вставати за наказом. Потім вигідно продав неї, а гроші зашив у мішечок. Із учителями Павлусь поводився шанобливо й послужливо, намагаючись першим подати вчителеві треух і ще три рази, знявши шапку, поклонитися

Одержавши скромну спадщину після смерті батька, Чичиков продав майно. А коли його бідний учитель потрапив у лихо, не допоміг йому грошима, як зробили інші його однокласники. Аналізуючи поводження героя, автор пише, що Павло Іванович не був скнарою. Накопичення обіцяло йому всілякі блага в майбутньому: будинок, екіпаж, смачні обіди. Начальник у Чичикова був дуже характерний, непривітний. Але Павло Іванович ще зі шкільної лави навчився догоджати вищестоящому. Почав він із дріб’язків: вчасно подавав начальникові шапку, клав під руку пір’я, якими той любив писати, чистив забруднену крейдою спину. Поступово від дрібного підлабузництва Чичиков перейшов до великих афер. Адже процес його моральної деградації не міг зупинитися. Чичиков почав доглядати за страшненькою дочкою начальника й звертався з нею як з нареченою. Вирішили перед постом зіграти весілля. А майбутній тесть навіть виклопотав для Павла Івановича вакантне місце. Як тільки це свершилось, той відразу перестав кликати його папенькой і зам’яв справу з весіллям. «Усе виявилося в ньому, що потрібно для цього миру: і приємність в оборотах і вчинках, і жвавість у ділових справах», – іронічно пише Гоголь, маючи на увазі лестощі, підлість і обман, який керувався Чичиков, роблячи кар’єру. Сатира письменника поширюється не стільки на самого героя, скільки на весь навколишній його діловий мир, де люди пробивають собі дорогу ні талантами, а лицемірством. Виклопотавши, як говорять у народі, «хлібне містечко», Чичиков не заспокоївся. Сам на службі він хабарів не брав, а відвідувачеві натякали, що потрібно подякувати писарів. А через писарів і начальству перепадало. Отут, нарешті, Чичиков уже почав тримати гарного кухаря, носити голландські сорочки, купив коричневе й червонувате сукно з іскрою, як раптом його звільнили за хабарі. Однак заповзятливий проноза й тут не став довго засмучуватися, а почав кар’єру заново. З їдкою іронією Гоголь розповідає нам про любов Чичикова до шляхетності, під яким він розумів «порцеляни й батисты», а також гарне французьке мило. Павло Іванович улаштувався працювати на митницю, де прослыл майстром обшуків, які робив з найвищою холоднокровністю. Спочатку він продемонстрував безкорисливу службову запопадливість, а потім вступив у змову з контрабандистами. Але на світі все – таки є справедливість: цього разу шахрай був викритий по таємному доносі. От з таким послужним списком Чичиков підійшов до відкриття нової справи