Образ Російської землі в «Слові об полицю Игореве» – Слово об полицю Игореве

«Слово об полицю Игореве» було написано в XII в. Цей добуток присвячений невдалому походу князя Ігоря проти половців, узяттю його в полон і поверненню на батьківщину. «Слово об полицю Игореве» перейнято щирим патріотизмом, щирою любов’ю до своєї батьківщини. От чому в добутку значне місце займає образ Росіянці землі

Любов’ю до Батьківщини перейнятий весь добуток. Глибокою людяністю віє від опису пейзажу опустілої ріллі. Сумні картини занедбаної ниви, на якій замість орача одні тільки ворони, сприймаються як своєрідний плач автора про російський народ. Незвичайна чуйність автора, його велике серце не могли не залучити його уваги до народного горя. Його почуття цілком підлеглі всепроникаючої любові до рідного йому Російській землі. Саме вона і є головним героєм добутку. І саме ця любов до Батьківщини, до російських людей до межі підсилила його почуття, зробила їх складними, загострила його слух, зір, його поетична уява. Саме любов до батьківщини стала його щирим натхненником

Любов до батьківщини розкрила авторові скорботні переживання Ярославівни, наповнила його серце горем про загиблих російських воїнів. Любов до Батьківщини допомогла авторові проникнути в думи воїнів, переступити границю Російської землі. Любов до Батьківщини допомогла йому відчути тривогу болісно довгої ночі напередодні бою

В основі геніальної спостережливості автора «Слова», в основі сили його людських почуттів лежить його любов до рідної страждаючої землі. Любов до Батьківщини водила його пером і визначала глибокі народності й патріотизм «Слова об полицю Игореве».

Російська земля нерозривно зв’язана для автора з російською природою. Вітер, сонце, грозові хмари, вечірні заграви й ранкові сходи, море, яри, ріки становлять той надзвичайно широке тло, на якому розгортається дія «Слова», передають відчуття широких просторів батьківщини. Межі пейзажу як би розсунуті й дозволяють побачити не ділянку природи, у целую країну

Цей широкий пейзаж особливо чітко виступає в плачі Ярославівни. Ярославівна звертається до вітру, що віє під хмарами, що плекає кораблі на синім морі, до Дніпра, здатному пробити кам’яні гори, до сонця, що для всіх тепло й прекрасно, а в степу простягло свої пекучі промені на росіян воїнів

При цьому російська природа не виключена з подій історії. Пейзаж «Слова об полицю Игореве» тісно пов’язаний з людиною. Російська природа бере участь у радостях і сумах російського народу. Ніж ширше охоплює автор Російську землю, тим конкретніше й життєвіше стає її образ, у якому оживають ріки, що вступають у бесіди й Ігорем, наділяються людським розумом звірі й птахи. Відчуття простору, що присутствуют в «Слові», підсилюється різноманітними образами соколиного полювання, участю в дії птахів, що роблять більші перельоти (гусаків, гоголів, ворон, зозуль, лебедів).

Це об’єднання всієї Російської землі в єдиний конкретний, живий і хвилюючий образ є одним із самих істотних елементів заклику автора до єднання. Заклик до єднання природно випливає із цього центрального образа «Слова» – образа єдиної, прекрасної й страждаючої Батьківщини. Цей образ викликає співчуття до Російської землі, збуджує любов до її природи, гордість її історичним минулим і свідомість закладених у ній непреоборимых сил

Заклик до єднання перед особою зовнішньої небезпеки пронизує собою всі «Слово» від початку й до кінця. Необхідність цього єднання автор доводить на прикладі невдалого походу князя Ігоря. Ігор зазнає поразки саме тому, що йде в похід один

Закликом до єднання служить і центральний образ «Слова» – образ Російської землі. Одне перерахування згадуються в «Слові» російських міст становить досить точне подання про великі межі Російської землі: Київ, Чернігів, Полоцьк, Новгород Великий, Тмутаракань, Курськ, Путивль і інші міста

«Слово об полицю Игореве» повно сильних і хвилюючих почуттів стосовно Російської землі. Добуток повно щирого патріотизму й почуття жалю до нещасними, роздертими міжусобицями Батьківщині. Високі почуття автора до рідної країни передаються й сучасному читачеві, що відкрив для себе цей великий добуток