Жіночі образи в поемі Н. В. Гоголя ‘Мертві душі’

У “Мертвих душах” ми не зустрінемо яскравих, поетичних жіночих образів, подібних до пушкінської Тетяни або тургеневской Лізи Калитиной. Гоголевские героїні, у більшості своїй, несуть в собі елементи комічного, є об’єктами авторської сатири, а зовсім не авторського захоплення.

Найбільш значний жіночий персонаж в поемі – поміщик Коробочка. Дуже відмітно Гоголь змальовує зовнішність героїні. Через “хвилину увійшла хазяйка, жінка літніх років, в якомусь спальному чіпці, надітому нашвидку, з фланеллю на шиї, одна з тих матінок, невеликих поміщиків, які плачуть на неврожаї, збитки і тримають голову дещо набік, а тим часом набирають помалу грошенят в пестрядевые мішечки, розміщені по ящиках комодів”.

В. Гиппиус відмічає в Коробочці відсутність “всякої зовнішності, всякої особи : фланель на шиї, чіпець на голові”. “Знеособлюючи” поміщика, Гоголь підкреслює її типовість, велику поширеність подібного типу.

Основні якості Коробочки – господарність, ощадливість, межуюча із скупістю. У господарстві поміщика нічого не пропадає: ні нічні кофтини, ні нитяні мотки, ні розпоротий салоп. Усьому цьому судилося пролежати довго, а потім дістатися “по духівниці племінниці онучатої сестри разом зі всяким іншим мотлохом”.

Коробочка проста і патріархальна, вона живе по-старому. Чичикова вона називає “батько мій”, “батюшка”, звертається до нього на “ти”. Спить гість на величезних перинах, з яких летить пір’я; у будинку старовинні стінні години, дивний дзвін яких нагадує Чичикову шипіння змій; пригощає його Коробочка простими російськими блюдами: пиріжками, млинцями, шанежками.

Простота і патріархальність уживаються в поміщику з незвичайною тупістю, неуцтвом, боязкістю і боязливістю. Коробочка на рідкість нетямуща, на відміну від Собакевича, вона довго не може зміркувати, в чому суть прохання Чичикова, і навіть запитує його, чи не збирається він відкопувати мерців. “Дубинноголовая”, – думає про неї Павло Іванович, бачачи, що тут його “красномовство” безсиле. Насилу йому вдається переконати Настасью Петрівну продати йому мертві душі.

Втім, Коробочка тут же намагається домовитися з Чичиковым щодо підрядів, щоб в майбутньому продати йому борошно, свиняче сало, пташине пір’я.

Як ми вже відмітили, Гоголь постійно підкреслює впізнанність Коробочки, широку поширеність подібного типу людей в житті. Чи “точно така велика прірва, що відділяє її від сестри її, недосяжно захищеною стінами аристократичного будинку…що позіхає за недочитаною книгою в очікуванні дотепно-світського візиту, де їй з’явиться поле блиснути розумом і висловити думки, що витверджують…не про те, що робиться в її маєтках, заплутаних і засмучених…

А про те, який політичний переворот готується у Франції, який напрям прийняв модний католицизм”.

Окрім Коробочки, Гоголь знайомить читачів з подружжям Манілова і Собакевича, що є як би продовженням своїх чоловіків.

Манілова – випускниця пансіону. Вона миловидна, “одягнена до особи”, люб’язна з оточенням. Господарством вона абсолютно не займається, хоча “багато б можна зробити різних запитів”: “Навіщо, наприклад, безглуздо і марно готується на кухні? навіщо досить порожньо в коморі? навіщо злодійка ключниця”? “Але усе це предмети низькі, а Манілова вихована добре”, – іронічно помічає Гоголь. Манілова мрійлива і сентиментальна, вона так само далека від реальності, як і її чоловік.

У героїні немає ні краплі здорового глузду : вона дозволяє чоловікові назвати дітей старогрецькими іменами Фемистоклюс і Алкід, не розуміючи, наскільки комічні імена ці для російського життя.

Дружина Собакевича – “пані дуже висока, в чіпці, із стрічками, перефарбованими домашньою фарбою”. Феодулия Іванівна чимось нагадує свого неповороткого, флегматичного чоловіка: вона спокійна і незворушна, рухи її нагадують рухи актрис, що “представляють королев”. Тримається вона прямо, “як пальма”. Дружина Собакевича не так витончена, як Манілова, зате вона господарська і практична, акуратна і домовита. Як і Коробочка, Феодулия Іванівна не заклопотана “високими матеріями”, Собакевичи живуть по-старовинному, рідко виїжджаючи в місто.

“Міські пані” найяскравіше представлені у Гоголя в двох збірних образах – пані “приємної”(Софьи Іванівни) і пані “приємної в усіх відношеннях”(Ганни Григорівни).

Манери Ганни Григорівни просто “дивовижні”: “всякий рух” виходить у неї “із смаком”, вона любить вірші, іноді навіть уміє “мрійно… тримати голову”. І цього виявляється досить, щоб суспільство зробило висновок, що вона, “точно пані приємна в усіх відношеннях”. Софья Іванівна не має так витончених манер і тому отримує визначення “просто приємною”.

Опис цих героїнь наскрізь пройнятий авторською сатирою. Пані ці дотримуються “світського етикету”, заклопотані “бездоганністю власної репутації”, але розмови їх примітивні і вульгарні. Вони розмовляють про моди, сукні, матерії, як про предмети значні. Як помічає Н. Л. Степанов, “вже сама перебільшеність, експансивність, з якою розмовляють пані про нікчемні речі…справляє комічне враження”. Обидві пані обожнюють розпускати плітки і лихословити.

Так, обговоривши купівлю Чичиковым селян, що померли, Ганна Григорівна і Софья Іванівна приходять до висновку, що він за допомогою Ноздрева хоче відвезти губернаторську дочку. У короткий термін пані ці приводять в рух практично усе місто, зумівши “напустити такого туману в очі всім, що все, а особливо чиновники, декілька часу залишалися приголомшеними”.

Гоголь підкреслює дурість і нісенітність обох героїнь, вульгарність їх зайняття і способу життя, їх манірність і лицемірство. Ганна Григорівна і Софья Іванівна раді полихословити за адресою губернаторської дочки, засуджуючи її “манірність” і “аморальну поведінку”. Життя міських пані, по суті, таке ж беззмістовне і пішла, як і життя представлених Гоголем поміщиків.

Особливо хочеться зупинитися на образі губернаторської дочки, що пробудила в Чичикове поетичні мріяння. Образ цей якоюсь мірою протиставлений усім іншим героїням поеми. Як помічає Е. А. Смирнова, ця юна дівчина повинна була зіграти свою роль в духовному відродженні Чичикова. Коли Павло Іванович зустрічається з нею, він не лише мріє про майбутнє, але і “втрачається”, його звичайна прозорливість зраджує йому(сцена на балу). Обличчя губернаторської дочки схоже на пасхальне яєчко, в особі цьому – світло, супротивне мороку життя.

Чичиков дивиться на це світло, і душа його “силиться пригадати істинне благо, натяк на яке міститься в гармонійній красі губернаторської дочки, але його духовні ресурси занадто нікчемні для цього”.

Таким чином, в поемі немає жодної героїні, що представляє істинну доброчесність. Духовність образу губернаторської дочки тільки намічена Гоголем. Інші ж героїні змальовані автором сатирично, з іронією і сарказмом.