Москва в романі Лева Толстого «Війна й мир» – Толстої Лев

Москва для Толстого – не просто місто, у якому він часто бував і подовгу жил. Москва стала героєм його добутків, вона пов’язана з найважливішими етапами його життя. Відношення письменника до древньої столиці мінялося протягом життя, дитяче замилування величчю древнього міста перемінялося неприйняттям світської порожнечі. Але над всім цим завжди вставав образ Москви, створений у романі «Війна й мир»: «Усякий росіянин людина, дивлячись на Москву, почуває, що вона мати…»

Працюючи над «Війною й миром», Толстой неодноразово приїжджав у Москву. У цьому романі вигадані й реально існуючі персонажі виявляються на вулицях і площах столиці. Будинок Ростових – відомий особняк на Кухарський, 52, Англійський клуб перебуває в Петровских воріт, будинок князя Болконского – на Воздвиженке. Згадуються в романі й Арбат, і Сокольників, і Маросейка, і Лубянка. Протиставлення Москви й Петербурга – одне з основних у композиції роману. Перші сцени показують нам північну столицю. Ми попадаємо в петербурзькі вітальні великого світла й знайомимося з «вершками» цього суспільства: вельможами, сановниками, дипломатами, фрейлінами. Товстої зриває покриви зовнішнього блиску, витончених манер із цих людей, і перед читачем з’являється їхня духовна злиденність, моральна низькість. У їхньому поводженні, у їхніх взаєминах немає ні простоти, ні добра, ні правди. Все неестественно, лицемірно в салоні А. П. Шерер. Все живе, будь те думка й почуття, щирий порив або злободенна гострота, гасне в бездушній обстановці. Контрастує з описом петербурзького салону картина іменин у будинку Ростових у Москві. Хазяїн будинку – граф Ілля Андрійович, типовий патріархальний пан, добродушний і хлібосольний, завсідник Англійського клубу, захоплений улаштовувач святкових обідів на безліч персон. У будинку Ростових завжди звучить музика, відносини між родителями й дітьми довірчі й прості. Ростови – справжні москвичі, що не думають про те, що розоряють самі себе, безтурботні, але веселі й гостинні. І протилежність їм – петербуржці Курагины, родина, у якій відносини між людьми будуються на розрахунку

Петербург для Толстого – це джерело спокуси й усіляких лих. Життя світського Петербурга пагубним образом впливає на Пьера. Він пускається в усі тяжкі: п’є, улаштовує безглузді гульби й хуліганства на зразок випадку з ведмедем, веде дозвільний, безглуздий спосіб життя. Князь Андрій також зізнається другові: «Це життя, що я тут веду, це життя не по мені». Зате як міняється настрій улюблених героїв Толстого, коштує їм виявитися в Москві. Тут інакше дихається, інакше здається, у душі героїв запановує мир. Не дивно, що Наташа робить свою фатальну помилку, задумавши втекти з Курагиным, саме в Петербурзі, а виліковує в Москві з її церквами й соборами

В історичному плані Толстого цікавить вирішальний епізод війни 1812 року – Бородінський бій і відхід жителів з Москви. Письменник показує, наскільки по – різному поводяться москвичі в цей трагічний момент. Граф Растопчин, московський генерал – губернатор, думає лише про свою кар’єру так про небезпеку появи «нового Пугачова», а тому перешкоджає формуванню народного ополчення. Він з радістю відіграє роль «керівника народного почуття», але не має ні найменшого поняття про народ, яким вирішив управляти. Берг радується тому, що з’явилася можливість за безцінь скуповувати майно москвичів, що кидають свої будинки. Але все – таки таких людей небагато. Товстої підкреслює, що «велика кількість москвичів» надягли мундири й проповідували патріотизм. Охоплений патріотичним почуттям, Пьер на свої гроші споряджає тисячу ополченців, а сам залишається в Москві, щоб убити Наполеона й «припинити нещастя всієї Європи». Граф Ростов плаче, чуючи маніфест імператора, і обіцяє: «…ми всім пожертвуємо, нічого не пошкодуємо». Наташа не тільки розпоряджається розмістити на половині будинку поранених, але й переконує батьків у необхідності віддати підведення, на яких можна було вивезти сімейне «багатство, якому багато хто заздрили й за яке Ростовим пропонували величезні гроші».

Велике значення Москви для всіх російських людей стає очевидним після прочитання рядків, у яких описується настрій російського війська перед Бородінським боєм. «Всім народом налягти хочуть; одне слово – Москва. Один кінець зробити хочуть», – говорить Пьеру простий солдат. На думку письменника, результат бою залежить від того почуття, що живе у всіх учасниках битви. І це почуття – народний патріотизм, неосяжний підйом якого в день Бородіна переконує Болконского в тім, що росіяни неодмінно переможуть. «Завтра, що б там не було, – говорить він, – ми обов’язково виграємо бій!» І з ним зовсім згодний Тимохін, що знає, що солдати навіть відмовилися пити перед боєм горілку, тому що це «не такий день». Письменник не сумнівається, що саме здача Москви Наполеонові повинна була стати тією останньою краплею, що зробила неминучим кінець блискучої військової кампанії Наполеона, того самого, кому Москва довгий час не давала спокою

Вартий на Поклінній горі Наполеон називає древню російську столицю святий, бачить її красу й величчя. Але він хотів зробити Москву лише сценою для чергового спектаклю, а місто обдурило його, показав все своє презирство й ненависть. Жителі європейських столиць, завойованих Наполеоном, не думали залишати свої будинки, вони сиділи за одними столами із французами, але москвичі відчували неминучу необхідність піти з міста, зайнятого Наполеоном. І в цьому вчинку була застава швидкої перемоги Росії

Л. Н. Толстой пишається подвигом Москви у війні 1812 року. Спалена столиця стає для нього символом вічно живого серця країни. «Усе було зруйновано, – пише він про Москву, що лежить у руїнах, – крім чогось нематеріального, але могутнього й неразрушимого…»