ЧиМожна серед суперечок нічліжників про правду, віру й людину виділити позицію, співзвучну авторської? – Горький Максим

«На дні» – складний, суперечливий добуток. І як усяке справді великий твір мистецтва, п’єса не терпить однолінійного, однозначного тлумачення. У своїй роботі письменник дає два зовсім різних підходи до людського життя, не показуючи явно свого особистого відношення до жодного з них. У п’єсі «На дні» Горький як би підсумував свої багаторічні спостереження над життям «колишніх людей», «золоторотцев», босяків

Головними героями цього добутку є Лука й Сатин. Саме вони виражають віру, і безвір’я в людині, дві точки зору на людську долю. Наскільки відрізняються між собою ці дві точки зору, настільки ж відрізняються образи їх носіїв

Лука – мандрівник, що невідомо звідки прийшов і невідомо що куди тримає шлях. Лука м’який і в мові, і в рухах, до усім ласкавий і добрий, не має й не хоче мати ворогів. Єдині слова, що виходять із його вуст, – слова розради. А такі слова Лука знаходить для кожного з мешканців нічліжки. Злодієві Ваську Попелу Лука розповідає про щасливе життяя, що вільна людина може вести в Сибіру. Хронічному п’яниці Акторові старий розповідає про чудесну клініку, у якій безкоштовно лікують від алкоголізму. Для бідної, умираючої від сухоти Ганни Лука знаходить інші слова: «…От, виходить, помреш, і буде тобі спокійно… нічого більше не треба буде, і боятися – нема чого!.. Смерть – вона все заспокоює… Помреш – відпочинеш…» Тут він доводить їй, що життя зовсім нічого не коштує, що життя приносить чоловік одні мучення, а відпочити й бути щасливим можна тільки після смерті. Але ці розради нікому не допомогли, тому що він не зміцнював віри людини у свої сили, не готовив до життєвої боротьби. Наприклад, Ганна перед смертю, всупереч запевненням Луки про щасливе загробне життя, мріє хоч трошки пожити. Попелу має бути потрапити на каторгу за вбивство Костылева. Лука – не сторонній спостерігач життя, воно активний її учасник, що втручається в усі. Слабість Луки очевидна. Але не можна забувати й про його позитивну роль у п’єсі. Це він, «стара дрожжа», як його назвав Сатин, «проквасив співмешканців «дна», збудив у них все гарне, що дрімало безпробудно, і насамперед почуття людського достоїнства. Але чи вірить сам Лука власним словам? Ні, не вірить, і не вірить він взагалі в можливість рішучої перебудови життя. Таким чином, Лука прагне не до зміни суспільних підвалин, а до полегшення того хреста, що несуть прості люди. У цьому я бачу безвір’я вчеловека.

Зовсім інший людський тип, зовсім інша життєва позиція в образі босяка Сатину. Сатин – борець за справедливість. Він і у в’язницю потрапив тільки тому, що заступився за честь своєї сестри. Людська несправедливість і роки страшного нестатку не озлобили Сатину. І згадує він про цьому легко, з любов’ю до цієї дівчини: «Славна, брат, була чоловічина». Він співчуває людям не менше, ніж Лука, але він не бачить виходу, полегшення страждань у простій розраді людей. І хоча не можна сказати, що Сатин виступає як прихильник більше радикальних устремлінь, саме в його вуста письменник вкладає монолог у захист людини й людських прав: «Людина вільна, він за все платить сам». Образ Сатину залишає двоїсте відчуття, відчуття контрасту між високими помислами, шляхетними прагненнями й загальним пасивним існуванням героя. Сатин любить випити, пограти в карти. Він вище всіх по розуму й по силі характеру, але все – таки почуває себе затишно в костылевской нічліжці. Яка ж правда Сатину? Ніякої позитивної програми в Сатину ні, але, на противагу позиції Луки, Сатин рішуче й безповоротно заперечує неправду, називаючи її «релігією рабів і хазяїв». Сатин на відміну від Луки вірить вчеловека.

Таким чином, у драмі існують: правда Луки, з її байдужною й безособистісною добротою, з її «святою неправдою», і правда Сатину, у чомусь жорстока, але горда – правда заперечення неправди. І внутрішній конфлікт цих двох настільки відмінних друг від друга позицій дозволила історія. Історія показала, що мир переробляється тільки сильними засобами й що слова розради не допоможуть людям стати счастливее. Потрібна віра в людину. І хоча М. Горький як автор не показав свого особистого відношення до суперечки нічліжників про віру й людину, не важко зрозуміти, що симпатії письменника на стороні Сатину