Людина й держава в оповіданні Олександра Солженицына «Матренин двір» – Солженицын Олександр
На початку XX століття Росія піддалося важким випробуванням. Війна й голод, нескінченні повстання й революції залишили свій відбиток на долях людей. Загинуло багато безневинних людей, серед них жінки й діти. Це була епоха Сталіна. Деспотизм і терор переслідували людей. У країні не було хліба, і вся надія була тільки на село. На неї натискало уряд, щоб це був один з легких шляхів дістати продовольство. І село віддавало все, що мала, не одержуючи замість нічого. Так було під час війни, але так було й після її закінчення. На село натискали з тією же силою, але вона вже вичерпала всі свої багатства й прийшла в повне зубожіння. Очевидцем всіх цих подій був А. И. Солженицын. І це відбилося на його творчості. У своїх добутках він настільки сміло і яскраво показує трагедію села, що відчуваєш сам всю гіркоту й образу селян, які не можуть змінити своє життя. І одним з таких добутків є оповідання «Матренин двір».
Солженицын – один з деяких, хто насмілився показати стан села настільки сміло й відкрите. У цьому оповіданні ми всі бачимо очами людини, що приїхав у село Тальново вчителювати. Письменник пише з натури, не прикрашаючи дійсність. Бачимо Матренин двір. Нам впадає в око міцний, добротний будинок, що від старості небагато обтерся. Життя в Матрены була нелегкої Багато років вона «нізвідки не заробляла». Пенсії їй не платили. «У колгоспі вона працювала не за гроші – за палички. За палички трудоднів у заслиненій книжці обліковця».
«Заміж Матрена вийшла ще до революції. Дітей у неї було шестеро, і один за іншим умирали всі дуже рано, так що двоє відразу не жило». «Навернено було багато несправедливостей з Матреной: вона була хвора, але не вважалася інвалідом; не покладалося їй пенсії за себе, а домагатися можна було тільки за чоловіка, тобто за втрату годувальника». Чоловіка не було вже п’ятнадцять років, а добути всі довідки нелегко. «Кожна проходка – день». Хворіючи, Матрена не могла викликати додому лікаря із селищного медпункту. Це було в Тальнове вдиво. Їли картовь необлуплену, або суп картонний (так його називали), або кашу ячну (іншої крупи не було, та і ячну – те з бою – як найдешевшої, нею відгодовували свиней і мішками брали).
Не було в Торфпродукте масла, маргарин нарозхват, а вільно тільки жир комбінований. Печі палили в селі торфом. Торф крали в тресту «Баби збиралися по п’яти, по десяти, щоб смілішай Ходили вдень. За літо накопано було торфу всюди й складено штабелями для просушки. Він сохне до осені. За цей час баби його й брали».
Матрена була людиною щиросердечним. Допомагала всім: город сусідам обкопувати або ще що – небудь, у колгоспі могла підсобити. І нікому не могла відмовити. У Матрены була прийомна дочка – Кира. Виховувала вона її як рідну, замість своїх що не вистояли. У неї вона вклала свою душу й любов і їй заповіла будинок. Видала її заміж за молодого машиніста в Черюстях. І пізніше, коли приїхала Кира із чоловіком, затурбувався Фаддей, брат Матрениного чоловіка. Він хотів залишити ділянку за собою в Черюстях, але щоб це зробити, треба було поставити яку – небудь будову, а Матренина хата саме підходила до цьому. І стали вони вимагати в Матрены половину будинку зараз, при житті. Будинок майже розламали, а Матрена ще й допомагала Фаддею і його синам. І коли повезли колоди через залізницю, гине Матрена й ще двоє чоловік. Один з них – син Фаддея. І не встиг Фаддей оплакати сина, як відразу направився до Матрениному будинку, далі розламувати. Три сестри Матрены мітили одержати хату. Коли привезли все те, що залишилося від Матрены, сільські приходили постояти, подивитися. «Усе жінки, хоча б зайшли вони в хату з порожньої цікавості, – все обязательно подплакивали від дверей і від стін. А чоловіка стояли мовчачи навытяжку, знявши шапки». «У плачі помітив я холодно^ – холодно^ – продуманий, споконвіку – заведений порядок». Відчувається тут певна фальш, гра акторів на сцені. І Солженицын це дуже добре показав. «Фаддей тільки ненадовго приходив постояти в трун, тримаючись за бороду
Високе чоло його був затьмарений важкою думою, але дума ця була – урятувати колоди світлиці від вогню й від підступу Матрениных сестер». Страшно читати про тих, у кого жадібність поглинула всі почуття. Тут людини нічого не цікавить, крім матеріального статку, вигоди від чого – небудь. Тут потрібно якнайбільше забрати. Солженицын показує, які люди живуть у селі Тальново. Люди, які через старий будинок можуть переступити через близьких заради якихось колод
У цьому оповіданні показується держава, що не цікавиться, як живуть і працюють люди, що працювали на нього все своє життя. Показано бюрократичний апарат, що не працює для людини. Солженицын показав, що багатство країни не належить народу. Люди – кріпаки в держави
«Матренин двір» – це біль за покалічених жадібністю душі людей, що звикли забирати майно не тільки в мертвих, але й у живих Оповідання наводить на певні думки, які страшать. Трагедія російського села в тім, що селянами правлять люди з міста, які нічого не розуміють у сільському господарстві. І Солженицын першим показав трагедію російського села в настільки правдивій і чесній формі