«Щастя досягає той, хто прагнути зробити щасливими інших і здатний хоч на час забути про свої інтереси, про себе» – Булгаков Михайло

В 1925 році в журналі «Росія» були надруковані дві перші частини роману Михайла Опанасовича Булгакова «Біла гвардія», які відразу привернули увагу цінителів росіянці літератури

На думку самого письменника, «Біла гвардія» – «це завзяте зображення російської інтелігенції як кращого шару в нашій країні…», «зображення интеллигентско – дворянської родини, кинутої в роки Громадянської війни в табір білої гвардії». Тут повествуется про дуже складний час, коли неможливо було відразу у всім розібратися, усе зрозуміти, примирити в самих собі суперечливі почуття й думки. У цьому романі запам’яталися ще не остиглі, пекучі спогади про місто Києві під час Громадянської війни

Я думаю, що у своєму творі Булгаков хотів затвердити думку про те, що люди по – різному сприймають події, по – різному до них ставляться, прагнуть до спокою, до устояному, звичному, сформованому. От і Турбиным хочеться, щоб вони всією родиною дружно жили в батьківській квартирі, де з дитинства все привычно, знайомо, де будинок – міцність, завжди квіти на білосніжній скатертині, музика, книги, мирні чаювання за більшим столом, а по вечорах, коли вся родина в зборі, читання вголос і гра на гітарі

Їхнє життя розвивалося нормально, без яких – небудь потрясінь і загадок, нічого несподіваного, випадкового не приходило в їхній будинок. Тут усе було строго організоване, упорядковано, визначено на багато років уперед. І якби не війна й революція, то життя їх пройшла б у спокої й затишку. Але страшні події, що відбуваються в місті, порушили їхні плани, припущення. Прийшов час, коли потрібно було визначити свою життєву й цивільну позиції

Я думаю, що не зовнішні події, що передають хід революції й Громадянської війни, не зміна влади, а моральні конфлікти й протиріччя рухають сюжетом «Білої гвардії». Історичні події – це тло, на якому розкриваються людські долі. Булгакова цікавить внутрішній мир людини, що попали в такий вир подій, коли важко зберігати своя особа, коли важко залишатися самим собою. Якщо на початку роману герої намагаються відмахнутися від політики, то потім ходом подій утягуються в саму гущавину революційних зіткнень

Олексій Турбін, як і його друзі, – за монархію. Все нове, що входить у їхнє життя, несе, йому здається, тільки погане. Зовсім політично нерозвинений, він хотів тільки одного – спокою, можливості радісно пожити біля матері, любого брата й сестри. І тільки наприкінці роману Турбіни разочаровываются в старому й розуміють, що немає до нього повернення

Моментом перелому для Турбиных і інших героїв роману стає день чотирнадцятого грудня 1918 року, бій з петлюрівськими військами, що повинне було стати пробій сил перед наступними боями із Червоною Армією, а обернулося поразкою, розгромом. Мені здається, що опис цього дня бою – серце роману, його центральна частина

У цій катастрофі «біле» рух і такі герої роману, як Итман, Петлюра й Тальберг, розкриваються перед учасниками подій у своєму щирому світлі – гуманність і зрадництво, боягузтво й підлість «генералів» і «штабних». Спалахує здогад, що все – ланцюг помилок і оман, що борг і честь не в захисті розваленої монархії й зрадника гетьмана, а в чомусь іншому. Гине царська Росія, але Росія – жива…

У день бою виникає рішення про капітуляцію білої гвардії. Полковник Малишев вчасно довідається про втечу гетьмана й дивізіон свій устигає вивести без втрат. Але вчинок цей дався йому нелегко – може бути, самий рішучий, самий відважний учинок у його житті. «Я, кадровий офіцер, вынесший війну з германцями… на свою совість беру й відповідальність, усе!.. усе!.. Вас попереджаю! Вас посилаю додому! Зрозуміло?»

Полковникові Най – Турсу це рішення прийде приймати кілька годин через, під вогнем супротивника, у середині фатального дня: «Хлопців! Хлопців!.. Штабні стегвы!..» Останні слова, які у своєму житті вимовив полковник, були звернені до Николке: « Уитег – Цег, бгостьте гегойствовать до чегтям…» Але він, здається, висновків не зробив. Уночі після смерті Ная Николка ховає – на випадок петлюрівських обшуків – револьвери Най – Турса й Олексія, погони, шеврон і картку спадкоємця Олексія

Але день бою й последовавшие потім півтора місяця петлюрівського панування, я думаю, занадто малий строк, щоб недавня ненависть до більшовиків, «ненависть гаряча й пряма, та, котра може рушити в бійку», перейшла у визнання супротивника. Але ця подія уможливила таке визнання вдальнейшем.

Багато уваги Булгаков приділяє з’ясуванню позиції Тальберга. Це антипод Турбиных. Він кар’єрист і пристосованець, боягуз, людина, позбавлена моральних підвалин і моральних принципів. Йому нічого не варто поміняти свої переконання, аби тільки це було вигідно для його кар’єри

Під час Лютневої революції він першим начепив червоний бант, брав участь в арешті генерала Петрова. Але події швидко замигтіли, у місті часто мінялася влада. І Тальберг не встигав розбиратися. Уже на що здавалося йому міцним положення гетьмана, підтриманого німецькими багнетами, але й це, учора таке непорушне, сьогодні розпалося, як порох. І от йому треба бігти, рятуватися, і він кидає свою дружину Олену, до якої испытываетнежность, кидає службу й гетьмана, якому недавно поклонявся. Кидає будинок, родину, вогнище й у страху перед небезпекою біжить у невідомість…

Всі герої «Білої гвардії» витримали випробування часом і стражданнями. Тільки Тальберг у погоні за удачею й славою втратив саме коштовне в житті – друзів, любов, Батьківщину. Турбіни ж змогли зберегти свій будинок, зберегти життєві цінності, а головне – честь, зуміли встояти у вирі подій, що охопили Росію. Ця родина, випливаючи думки Булгакова, – втілення кольору російської інтелігенції, то покоління молодих людей, що намагається чесно розібратися в що відбувається. Це та гвардія, що зробила свій вибір і залишилася зі своїм народом, знайшла своє місце в новій Росії

Тому я повністю розділяю слова Д. С. Лихачова про те, що щастя досягає той, хто прагнути зробити щасливими інших і здатний хоч на час забути про свої інтереси, осебе.