Селянська й поміщицька Русь у казках Салтыкова Щедріна – Салтыков – Щедрін Михайло

Серед величезної спадщини М. Е. Салтыкова – Щедріна найбільшою популярністю користуються його казки. Форму народної казки використовували багато письменників до Щедріна. Літературні казки у віршах або прозі відтворювали цілий мир народних подань, а іноді містили в собі й сатиричні мотиви, прикладом тому можуть служити казки А. С. Пушкіна. Гостросатиричні казки створює й Щедрін в 1869 – м, а також в 1880 – 1886 роках

Казки – підсумок багаторічних спостережень, підсумок усього творчого шляху письменника. У них сплітається фантастичн і реальне, комічний і трагічне, широко використовується гротеск, гіпербола, проявляється дивне мистецтво езопової мови

Існує думка, що, коли у творчості виходить на перший план політичний зміст добутку, коли звертають увагу насамперед на ідейність, відповідність певної ідеології, забуваючи про художність, мистецтво й Література починають вироджуватися. Чи не тому сьогодні маловідомі «ідейні» романи 20 – 30 – х років, скажемо, «Цемент», «Соть» та інші? Салтиков – Щедрін уважав, що література – це прекрасний засіб у політичній боротьбі. Письменник переконаний, що «література й пропаганда – те саме». Салтиков – Щедрін – продовжувач російської сатири Д. И. Фонвізіна, Н. А. Радищева, А. С. Грибоєдова, Н. В. Гоголя й інших великих письменників. Але він у своїх добутках підсилив цей художній засіб, додавши йому характер політичної зброї. Від цього його книги були гострими й злободенними. Однак вони сьогодні, мабуть, не менш популярні, чим в XIX столітті. Важко представити нашу класичну літературу без Салтыкова – Щедріна. Це багато в чому зовсім своєрідний письменник. «Діагност наших суспільних зол і недуг» – так озивалися про нього сучасники. Життя він знав не із книг. Засланий у молодості у В’ятку, Михайло Євграфович добре вивчив соціальну несправедливість, сваволю влади. Переконався, що Російська держава насамперед піклується про дворян, а не про народ, до якого сам Салтиков – Щедрін перейнявся повагою. Життя поміщицької родини письменник прекрасно зобразило в «Панах Головлевых», начальників і чиновників – в «Історії одного міста» і багатьох інших добутках. Але найбільшої виразності він досяг у добутках малої форми, у казках «для дітей неабиякого віку». Ці казки, як справедливо відзначали цензори, – сама справжня сатира

У казках Щедріна безліч типів панів: поміщиків, чиновників, воєначальників і навіть самодержців. Письменник зображує їх часто зовсім безпомічними, дурними й зарозумілими. Наприклад, «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив». З їдкою іронією Салтыков пише: «Служили генерали в якійсь реєстратурі… отже, нічого не розуміли. Навіть слів ніяких не знали». Зрозуміло, ці генерали нічого не вміли робити, тільки жити за чужий рахунок, думаючи, що булки ростуть на деревах

Прав був Чехов, коли писав, що відсталість і недоумкуватість викорінюються на превелику силу. У сучасній нам реальності часто зустрічаються герої творів Салтыкова – Щедрина.

А росіянин мужик – молодець. Він все вміє, все може, навіть суп у пригорщі зварить. Але і його не щадить сатирик за смиренність і низькопоклонство. Генерали змушують цього здоровенного мужичину вити для самого себе мотузку, щоб не втік. І той покірно виконує наказ

Якщо генерали виявилися на острові без мужика не зі своєї волі, те дикий поміщик, герой однойменної казки, увесь час мріяв позбутися від нестерпних мужиків, від яких іде дурний холопський дух. Нарешті мужицький мир зник. І залишився поміщик один – одинешенек. І, звичайно, здичавів, втратив людський вигляд. «Весь він… обростив волоссями… а пазурі в нього зробилися, як залізні». Натяк автора зовсім ясний: працею селян живуть поміщики. І тому в них усього досить: і селян, і хліба, і худоби, і землі. Все це відібрано в селян, а головне – віднята воля

Салтиков – Щедрін не може й не хоче упокоритися з тим, що народ занадто терплячий, забитий і темний. І тому виводить «панів» у карикатурному світлі, показуючи, що не так уже вони страшні

У казці «Ведмідь на воєводстві» зображений Ведмідь, що своїми нескінченними погромами, що розоряють селян, вивів мужиків з терпіння, і вони посадили його на рогатину, «здерли шкіру». Ідея казки полягає в тім, що в лихах народу винувате самодержавство взагалі, а не тільки жорстокі або погані чиновники

Основний художній прийом у казках Салтыкова – Щедріна – алегорія. І те, що Ведмідь виявився на рогатині, символічно. Це своєрідний заклик народу до боротьби за свої права й волі

Також і в казці «Коняга» в образі замореної непосильною працею коня представлений народ – трудівник, «сівач і хоронитель» рідної землі, безмежних її просторів, що створює її красу й багатство. А «Пустопляси» – краснобаи – народники, які на словах співчувають трудовому народу, його важкому положенню, а на ділі ведуть такий же паразитичний спосіб життя, як і пани

Казка – Символ, що в алегоричній формі узагальнює викривальний пафос відсталого самодержавного ладу в Росії, – «Богатир». Уповають «людишки» на Богатиря дарма: спить Богатир. Не приходить він до них на допомогу й коли пожежа спалила російську землю, і коли ворог на неї напав, і коли голод трапився. Тільки на свої сили потрібно розраховувати «людишкам». А Богатир у дуплі не прокинеться, тому що гадюки йому все тулуб проїли. Піднімайся, Іван – богатир, захищай землю рідну, думай своєю головою об неї майбутньому

Яким би не було відношення до творчості Салтыкова – Щедріна в наші дні, але пo – колишньому дорогий нам письменник – сатирик своєю любов’ю до народу, чесністю, бажанням зробити життя краще, вірністю ідеалам. Багато хто його образи стали близькими й зрозумілими нам сьогодні. Хіба не звучать і нині гіркою правдою слова з казки «Дурень» про героя її, що «зовсім він не дурень, а тільки підлих думок у нього ні, того він до життя пристосуватися не може»?

Через піввіку М. Горький говорив про значення творчості М. Е. Салтыкова – Щедріна: «Необхідно знати історію міста Глупова – це наша російська історія; і взагалі неможливо зрозуміти історію Росії в другій половині XIX століття без допомоги Щедріна – самого правдивейшего свідка нашої духовної вбогості й нестійкості…»