Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Григорія Косинки (Варіант 3)
У революційній напрузі соціальних пристрастей, що вирували Україною, жив і творив Григорій Косинка. Селянський син, він знав біду, що ділила людей на ситих і голодних. Косинка бачив протиріччя сільського життя, котрі вихлюпнулися повінню громадянської війни. Класова ненависть засліпила очі і змінила всі писані та неписані закони. Загальнолюдські цінності, мораль були відкинуті як непотріб, і обстоювати їх було особливо важко. Проте талановите перо Григорія Косинки прагнуло саме до цього. І тому його новелістика на диво прониклива та людяна.
Герої новел Косинки — це селяни, які не можуть вийти за межі своїх уявлень про добре та погане. Ці люди позбавлені можливості обирати свій шлях. Вони або бідні й хочуть боротися за землю, або багаті й готові її відстоювати. Селяни Косинки і в побуті не можуть вийти за рамки вузьких інтересів, навіть весілля для них — це майнова угода між родинами. У новелі «За земельку» хмільні дядьки на весіллі без кінця нагадують, за що парубок дівку заміж узяв — за земельку. І така величезна туга, змішана з якоюсь аж надто гіркою іронією, постає з тих уривчастих рядків, що навіть у весільну музику, здається, вплітається цей настрій: «За земельку — долі не буде, — плаче-тужить скрипка з цимбалами і змішує цей плач з п'яними піснями весільними...» Але кого цікавить доля молодої?..
Проте нове життя вносить свої корективи, і ось уже батько намагається видати доньку заміж не за багатого, а обкрутити з будь-ким — тільки щоб з найбіднішим парубком, аби врятувати хазяйство від розкуркулення (новела «Змовини»). Убога мати хлопця, вдова, розуміючи, що ніхто тут не пошанує її добру та роботящу дитину, здатна зберегти гідність і відмовити багатієві. Його сім'я, клянучи горду «голоту», похапцем намагається вночі спакувати та сховати добро від «реквізиції». У творі поволі на другий план відходить момент соціальний, поступившись місцем проблемі людської гідності, внутрішнього благородства. І статечна сім'я Петра Рудика «програє» в цьому вбогій удовиці.
Подих соціальних катаклізмів безпосередньо відчувається в новелах «На золотих богів», «Політика» та «Гармонія». У кривавій різанині забуто про найвищу цінність — людське життя. У новелі «На золотих богів» смерть приходить в бою за класову ідею, і падають у спілі хліби оборонці своєї землі, тих невеличких її наділів, скроплених селянським потом та слізьми. «Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров'ю поливають...» І понад попелищем, понад смердючими димами піднімаються голосіння матерів, що оплакують мертвих синів, яким би хліб та дітей ростити, а не воювати.
Громадянська війна вихлюпнула озвіріння на вулиці, і ось уже за копу проса Смолярчуки готові насипати братам Гандзюченкам «проса в черево, як комуністам продрозверстки!» (новела «Гармонія»). Старший брат Василь, красивий і дужий парубок, не хоче наймитувати, як батько, за копійки, тому підбиває молодшого забрати вночі копу проса з поля куркуля Смолярчука. Він спокусив брата тим, що куплять гармонію, про яку так мріяв молодший Гандзюченко.
Покарав їх не суд, а зграя білих офіцерів у волосній канцелярії. їх били не за просо, їх били через ненависть до вошивої голоти, яка гармонію вирішила «покупать не трудом, а воровством». І не просто побито до живого м'яса, а побито під веселі перебори гармонії, щоб пам'ятали свою любов до музики. Зло породило зло: коли нарешті братів напівживих випустили додому, старший брат попрощався з молодшим: «У військо. До більшовиків... Або все, або нічого!»
Найяскравіше автор утверджує загальнолюдські цінності у новелі «Політика». Навіть родинні зв'язки не зупиняють людей, які опинилися по різні боки барикад. Мусій Швачка, на прізвисько Політика, прийшов із Червоної армії, став комнезамівцем і розкуркулив Андріяна Кушніра. Цю кривду Андріян пам'ятає, хоча пізніше сестра Мар'яни, жінки Мусія, вийшла заміж за його сина: «Четвертий год пройшов, як ви комуні бика, спасибі вам, взяли в мене, а я не забув. Умру — не забуду: грабіж...»
У Святвечір, який мав замирити родину, спалахнула суперечка, і лише голос Мар'яниної матері піднявся над загальною озлобленістю: «Роде мій дорогий! Свахо! Били комуну, й вона била— не згадуймо...» Та очі вже «налилися кров'ю», і на велике свято, що мало поєднати рід, вбили Мусія — зарізали в темряві. Запала злякана тиша, яку порушувало лише ридання Мар'яни, а дядько Кушнір, бігаючи очима, шепотів над тілом: «Нічого. П'яна, сумєстна драка — все. Так нужно говорить».
У творчій спадщині Григорія Косинки загальнолюдські моральні цінності утверджуються не деклараціями. Малюючи кровопролиття, ворожнечу, людську ненависть — і підкреслюючи трагічність скоєного, автор дає зрозуміти, що справжню цінність становить згода, любов, материнство, людське життя, сповнене праці та миру.
Герої новел Косинки — це селяни, які не можуть вийти за межі своїх уявлень про добре та погане. Ці люди позбавлені можливості обирати свій шлях. Вони або бідні й хочуть боротися за землю, або багаті й готові її відстоювати. Селяни Косинки і в побуті не можуть вийти за рамки вузьких інтересів, навіть весілля для них — це майнова угода між родинами. У новелі «За земельку» хмільні дядьки на весіллі без кінця нагадують, за що парубок дівку заміж узяв — за земельку. І така величезна туга, змішана з якоюсь аж надто гіркою іронією, постає з тих уривчастих рядків, що навіть у весільну музику, здається, вплітається цей настрій: «За земельку — долі не буде, — плаче-тужить скрипка з цимбалами і змішує цей плач з п'яними піснями весільними...» Але кого цікавить доля молодої?..
Проте нове життя вносить свої корективи, і ось уже батько намагається видати доньку заміж не за багатого, а обкрутити з будь-ким — тільки щоб з найбіднішим парубком, аби врятувати хазяйство від розкуркулення (новела «Змовини»). Убога мати хлопця, вдова, розуміючи, що ніхто тут не пошанує її добру та роботящу дитину, здатна зберегти гідність і відмовити багатієві. Його сім'я, клянучи горду «голоту», похапцем намагається вночі спакувати та сховати добро від «реквізиції». У творі поволі на другий план відходить момент соціальний, поступившись місцем проблемі людської гідності, внутрішнього благородства. І статечна сім'я Петра Рудика «програє» в цьому вбогій удовиці.
Подих соціальних катаклізмів безпосередньо відчувається в новелах «На золотих богів», «Політика» та «Гармонія». У кривавій різанині забуто про найвищу цінність — людське життя. У новелі «На золотих богів» смерть приходить в бою за класову ідею, і падають у спілі хліби оборонці своєї землі, тих невеличких її наділів, скроплених селянським потом та слізьми. «Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров'ю поливають...» І понад попелищем, понад смердючими димами піднімаються голосіння матерів, що оплакують мертвих синів, яким би хліб та дітей ростити, а не воювати.
Громадянська війна вихлюпнула озвіріння на вулиці, і ось уже за копу проса Смолярчуки готові насипати братам Гандзюченкам «проса в черево, як комуністам продрозверстки!» (новела «Гармонія»). Старший брат Василь, красивий і дужий парубок, не хоче наймитувати, як батько, за копійки, тому підбиває молодшого забрати вночі копу проса з поля куркуля Смолярчука. Він спокусив брата тим, що куплять гармонію, про яку так мріяв молодший Гандзюченко.
Покарав їх не суд, а зграя білих офіцерів у волосній канцелярії. їх били не за просо, їх били через ненависть до вошивої голоти, яка гармонію вирішила «покупать не трудом, а воровством». І не просто побито до живого м'яса, а побито під веселі перебори гармонії, щоб пам'ятали свою любов до музики. Зло породило зло: коли нарешті братів напівживих випустили додому, старший брат попрощався з молодшим: «У військо. До більшовиків... Або все, або нічого!»
Найяскравіше автор утверджує загальнолюдські цінності у новелі «Політика». Навіть родинні зв'язки не зупиняють людей, які опинилися по різні боки барикад. Мусій Швачка, на прізвисько Політика, прийшов із Червоної армії, став комнезамівцем і розкуркулив Андріяна Кушніра. Цю кривду Андріян пам'ятає, хоча пізніше сестра Мар'яни, жінки Мусія, вийшла заміж за його сина: «Четвертий год пройшов, як ви комуні бика, спасибі вам, взяли в мене, а я не забув. Умру — не забуду: грабіж...»
У Святвечір, який мав замирити родину, спалахнула суперечка, і лише голос Мар'яниної матері піднявся над загальною озлобленістю: «Роде мій дорогий! Свахо! Били комуну, й вона била— не згадуймо...» Та очі вже «налилися кров'ю», і на велике свято, що мало поєднати рід, вбили Мусія — зарізали в темряві. Запала злякана тиша, яку порушувало лише ридання Мар'яни, а дядько Кушнір, бігаючи очима, шепотів над тілом: «Нічого. П'яна, сумєстна драка — все. Так нужно говорить».
У творчій спадщині Григорія Косинки загальнолюдські моральні цінності утверджуються не деклараціями. Малюючи кровопролиття, ворожнечу, людську ненависть — і підкреслюючи трагічність скоєного, автор дає зрозуміти, що справжню цінність становить згода, любов, материнство, людське життя, сповнене праці та миру.
