Природа в зображенні Пришвіна – Пришвін Михайло

Більше півтора століть здійснилося з моменту написання Пушкіним “Казки про рибалку й рибку”. Однак більшість безглуздостей, що оголошувалися в недалекому минулому, – “ми покликані скорити природу” або, більше того, “ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх – наше завдання”, – точно передвіщені невдачливою пушкінською бабою:

Не хочу бути вільною царицею,

Хочу бути володаркою морскою,

Щоб жити мені в окияне – море,

Щоб служила мені рибка золота

И була б у мене на посилках

Найбагатший мир природи, її гармонія й краса виявляються й розкриваються в утворах П. Бажова, А. Кольцова, И. Тургенєва, И. Нікітіна, К. Паустовского. Якщо у творчості письменників XIX в. ми бачимо гармонію, що порули не, людини й природи, то у творчості М. Пришвіна вже з’являються тривожні ноти

Юність по природі своєї уникає думки про кінцівку життя. А Пришвін нагадує про це, тривожить питаннями: навіщо живеш, що залишиш після себе, як любити всіх, щоб зберегти увагу до кожному? Щоб відповісти на всі питання, треба пройти разом з письменником довгий шлях моральних шукань, початий ще в “Лісовій капелі”, – знайти “ключ до власної душі”.

“Лісова капель” – книга про моральні шукання людини, про самітність, любов, стражданні, про безмірність болю, що накопичується в душі людини. Прозаїчні мініатюри, що ввійшли в цей збірник, незвичайно поетичні, наповнені влучними спостереженнями, точними описами природи. Читаючи їх, ми випробовуємо почуття замилування, бажання їх зберегти, зберегти, щоб кожний міг насолодитися й принадністю “неодягненої весни”, і дзенькотом “лісової капелі”, і зачаруванням “горіхових димків”.

“Ока землі” – це вершина поетичної майстерності письменника. Розділена на три частини – “Дорога до друга”, “Роздуму”, “Дзеркало людини”, – вона представляє зроблений утвір художньої, філософської й наукової думки Пришвіна. “Ока землі” – це шлях людини до “душ всіх і кожному окремо” через свій власний досвід життя; це мистецтво художника бачити мир через душу людини й душу природи. Перед нами багато чого відкривається вперше, багато чого виявляється рідн і співзвучним, оживають листи, що мовчали колись, і трави, сам ліс, зі своїми папоротями й мохами, болотами й лісовими галявинами, зозулями й комарами. Художник, щедро наділений даруванням і любов’ю до людей, стає радісним творцем загального життя

Кожна фраза, навіть кожне слово в Пришвіна, як у віршах, несе більше значеннєве навантаження. Це така мудра поезія в прозі. У ній немає повчань, але є родинна, цнотлива увага до всьому, і до людини насамперед: ти голодний – я тебе нагодую, ти самотній – я тебе полюблюся

Усе в письменника – мир, природа, людина – у сукупності становить красу життя, яку необхідно відстоювати, борючись зі злом у будь – яких його проявах. Саме цій темі присвячена казка – минуле “Комора сонця”. У ній ми зустрічаємо знайомі прикмети народної російської казки, починаючи з казкового пейзажу, розмов птахів, тварин і кінчаючи щасливою розв’язкою з перемогою добра над злом

Це повість, що поповнює наші знання про життя. Читаючи цю книгу, ми довідаємося про бондарне ремесло й про цілющі властивості журавлини, про значення лісу для людини й про те, як мисливець улаштовує облави на вовків, які звички в зайця й лисиці, у вовка й у тетерева, чому треба, особливо на болоті, триматися твердої стежки й що собою представляють більші торф’яні болота

Багато чого, про що пише Пришвін, не фантазія. В основу всіх його добутків покладені дійсні події, власні спостереження й враження

“Ніде у світі немає такої чудової мови, як росіянин, – писав Пришвін. – От візьми, наприклад, слово “батьківщина”. Скільки слів з тим же коренем: батьківщина, рід, родичі, рідний, джерело, джерельце, родинний, родинне увага…”.

Пришвін – один зі своеобразнейших письменників. Гіркий писав про нього: “У жодного з російських письменників я не зустрічав, не почував такого гармонічного сполучення любові до Землі й знання про неї, як бачу й почуваю це у Вас… Відмінно знаєте Ви ліси й болота, рибу й птаха, трави й звірів, собак і комах, дивно багатий і широкий мир, пізнаний Вами”.

Слово Пришвіна незвичайно сучасно, особливо в трагічні моменти нашого життя, на переломі, хоча здається, що творчість Пришвіна досить благополучно: писав він про природу й відомий як співак природи, але думати так – те ж саме, що, входячи в ліс, бути впевненим, що він призначений тільки для відпочинку. Але ж життя природи йде по своїх мудрих глибинних законах

“Для риби потрібна чиста вода – будемо охороняти наші водойми. У лісах, степах, горах різні коштовні тварини – будемо охороняти наші ліси, степи, гори. Рибі – вода, птахові – повітря, звірові – ліс, степи, гори. А людині потрібна батьківщина. І охороняти природу – значить охороняти батьківщину”.

Творчість Пришвіна – начебто що заново пробуджується, знову почутий нами дзенькіт, що йде тепер усе вільніше й просторіше, слово Пришвіна лунає всі громогласнее й оглушливіше. Він пережив найтяжкі історичні катастрофи й, проте, його утвори призначалися службі вічному. Життя Пришвіна було життям людини допитливого й допитливого, енергійного й нехитрого. Не випадково він говорив, що “найбільше щастя – не вважати себе особливим, а бути, як всі ці люди”. Його великий багаж знань в області таких наук, як ботаніка, зоологія, історія, фольклор, географія, краєзнавство й інших, умістилися в томи. А. М. Горький радив багатьом письменникам вивчитися в Пришвіна рідній російській мові. Стиль Пришвіна точний, простій і в той же час у своєї разговорности надзвичайно колоритний і мальовничий

Найбільша любов Пришвіна до рідної природи з’явилася й виросла з його любові до людини. Добутки його глибокі й повні тяжінням до людей і до тої землі, на якій проживають і працюють не покладаючи рук ці самі люди. Внаслідок цього й цивілізацію Пришвін установлює як близьке взаимоотношение між людьми