Зміст назви драматичного твору Ибсена «Ляльковий будинок» – Ибсен Генрик

Г. Ибсен став для своїх сучасників власником думок, створивши проблемний театр, у якому пройшли перевірку майже всі ідеї й теми ХІХ століття. Славний реформатор театру вперше ввів новий жанр синтетичної п’єси. Її особливість полягає в тім, що в ній сполучаються трагедія й комедія. Це сполучення надає твору Ибсена «Ляльковий будинок» такого дивного відтінку, що ця п’єса вражає не одного її читача й глядача. Автор зумів зобразити й подати нам у невимушеної, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему, через яку, можливо, розбилася не одна мрія й зруйнувалося не одне життя. У центрі п’єси – трагедія родини Хельмеров: Нори й Торвальда. Вони прожили разом вісім років, у них троє дітей, затишний будинок, у якому панує добробут. Нора гаряче віддана своєму чоловікові й дітям. Чого, здавалося б, ще потрібно для щастя цієї родини?

Але це на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п’єси серцем, то побачимо із самого початку добутку доречно підкреслену автором якусь штучність у цьому будинку: «Між грубкою й дверима столик. Скатерка з порцеляновими й іншими дрібничками, книжковий шкафик із книгами в розкішних обкладинках». Часте використання ласкательной форми змушує задуматися: не хорошуя життя цієї родини, а щось інше хоче підкреслити автор. Нора з дитинства мріяла про ідеальну родину, для якої вона могла б створювати затишок. Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками – там все таке ж охайне й затишне. Такою лялькою була сама Нора, спочатку для свого батька, а потім для Торвальда. Такими ляльками стали її діти, з якими тепер грається сама Нора

Торвальд також мріяв про щасливу родину, але бачив її небагато під іншим кутом. Він сприймав Нору не як самодостатню особистість, а як невід’ємну складову його спокійного сімейного життя. Для нього вона була його «лялечкою», «белочкой», «пташкою», але нічим більшим. Отже, у цьому будинку не живуть, а лише граються в шлюб, у добробут, у любов, і навіть у людське достоїнство й честь. Тут нічого немає сьогодення. Це будинок ляльок

Нора, позичивши гроші й сховавши це від усіх, виявляється в безодні самотньої боротьби з жахом, совістю. Але все це заради любові. Вона хотіла врятувати життя близькій людині й нікого не травмувати. Але Торвальд одержує листи й вимовляє саму «справедливу» мову, у якій чомусь переважає займенник «моє»: «Ти зруйнувала все моє щастя, загубила все моє майбутнє», а коли боргове зобов’язання вертається, ми знову чуємо його солодкі слова: «отут я буду голубити тебе, як загнану горлицю, що врятував непошкодженої з пазурів яструба». Але наступає прозріння. І Нора хоче скинути маскарадний костюм. Вона не може більше жити в цьому духовно порожньому будинку, і йде, щоб відшукати себе як людини. «Я думаю, що насамперед я людина, так само як і ти – або принаймні повинна стати людиною». Тому що тільки людина, а не іграшка має право на шлюб, виховання дітей

Отже, у добутку «Ляльковий будинок» – зображений весь наш людський будинок фальшивих цінностей, за яких криються егоїзм, духовна порожнеча. Ця проблема й схована в самій назві добутку