Рецензія на роман Джеффри Линдсея “Дрімаючий демон Декстера” – Рецензії

Повністю скорена темною чарівністю серіалу “Декстер”, я відразу ж вирішила відшукати книгу, по якій і був створений такий незвичайний, вихідний за всі можливі рамки, серіал

И незабаром у моїх руках уже була книжка з рожево – чорною обкладинкою, що представляє собою дивне сполучення гламура й готики. Роман Джеффри Линдсея “Дрімаючий демон Декстера” здався мені особливо неоднозначним

З однієї сторони я просто не могла відірватися від цього роману, запечемо прочитавши його за кілька днів. Але з іншої сторони цей добуток здався мені гірше серіалу. Можу відразу сказати, що в книзі Декстер Морган, чарівний маніяк з милою посмішкою, “обаяшка, весь у батька” – як про нього говорили в серіалі, такий же чарівний, але набагато більше моторошний

Коли я прочитала цю книгу, то відразу подумала про те, що Джеффри Линдсей намагався наслідувати Стивену Кингу, хоча, звичайно, до генія жахів йому далеко, як пішки до місяця. Особливий блиск і привабливість Декстеру Моргану додав саме серіал

У книзі більшість інших героїв виглядають або як дерев’яні маріонетки, або виписані декількома штрихами. У серіалі ж ці образи показані більше розгорнуте, у них вдихнули життя, їх зробили справжніми. І кожний з героїв серіалу подобається мені майже так само, як і сам Декстер.

До того ж, уже в книзі видні розбіжності в сюжеті між серіалом і романом. І самим образливим у книзі є кінцівка, що немилосердним образом виявилася злитою. Не занадто приємно, коли саме цікаве в романі починається в самому кінці, на двох останніх сторінках

И все – таки роман мені дуже навіть сподобався. Він заворожує. І Декстер у ньому дійсно виглядає маніяком, тому що в серіалі його характер куди більше суперечливий. Він затверджує, що нічого не почуває, але часом випробовує дуже сильні емоції. Він говорить, що не розуміє сексу, але за 5 сезонів серіалу заводить дружину й двох коханок

У книзі ж Декстер куди більше бесчувственен і нещадний. Він балансує на тонкому канаті – своєму ножі – над чорною прірвою, наповненою кров’ю його жертв. Він божеволіє, і із працею втримується від того, щоб не знищити те світле, що вклав у нього названий батько – любов до сестри Деборе. У книзі Декстер містичним образом бачить очами другого маніяка – свого єдинокровного брата – і примара свого батька, бездоганного поліцейського, що зробив неможливе – видресирував серійного вбивцю

У романі Декстер – справжній безумець, що насолоджується терпкою отрутою свого божевілля, чує закличну пісню Місяця, що веде його до нових кривавих жертв. Він гарний, як божество, його посмішка – крижана, немов кубики льоду в алкогольному коктейлі, а сам він бездоганний, немов статуя. Але за типово американською посмішкою таїться справжня безодня, що харчується смертю