Прекрасна Дама в лірику Блоку – Блок Олександр

Лірика любові й природи, повна неясних передчуттів, таємничих натяків і іносказань – так можна охарактеризувати ранній період творчості Олександра Блоку, прекрасного поета «срібного століття». У той час він був занурений у вивчення ідеалістичної філософії (особливо близька виявилася йому теорія Володимира Соловйова про двоемирии), що проповідувала існування не тільки миру реального, але і якогось «сверхреального», вищого «миру ідей», миру Вічної Жіночності, Світової Душі. Сам Блок визнавався, що їм повністю опановували «гострі містичні переживання», «хвилювання неспокійне й невизначене». І найвищим досягненням цього періоду у творчості поета став цикл віршів про Прекрасну Даму

Блок творить якийсь міф про божественну Прекрасну Даму. Незмінним шанувальником і шанувальником «Володарки вселеної» стає ліричний герой. Він збігає з реального миру жорстокості, несправедливості, насильства в неземний «солов’їний сад», у мир Прекрасної Дами, що містичний, нереальний, повний таємниць, загадок. Але це не виходить, що він сірий, непоказний, блекл. Навпаки, фарби, за допомогою яких цей мир народжується й з’являється перед ліричним героєм, ярки, насыщенны, емоційні. Це пурпурні, яскраво – червоні, бордо, білі, синьо – блакитні й навіть золоті. Ці кольори сіяють і переливаються, а виходить, запалюють всі навколо чудесним, казковим і небувалим світлом. Як же чудова, світла сама Прекрасна Дама. Але тільки потрапивши в «рай», герой не усвідомлює всієї її принадності, його почуття до неї ще мрячні, полум’я майбутніх страстей лише зароджується в душі юного романтика. Він хоче прояснити образ фантастичної Діви, «ворожить» над нею:

Ворожінням полоненные дні

Я плекаю роки, – не клич…

Тільки незабаром ль згаснуть вогні

Зачарованої темної любові?

Але незабаром «прозріння» наступає саме собою. Ліричний герой уже захоплюється красою Прекрасної Дами, боготворить її. Але образ цей розпливчастий, адже він плід фантазій, що не припиняються, героя. Він творить «Діву райдужних воріт» тільки для себе, і найчастіше в міфологізованому образі протягають і земні риси:

Твоя особа мені так знайомо,

Начебто ти жила із мною…

…Я бачу тонкий профіль твій

Юнак мріє про зустріч із Ідеалом, бачить у цьому сенс життя:

Лягає імла на старі щаблі…

Я осяяний – я чекаю твоїх кроків…

…Чекаю я Прекрасної Дами

У мерцаньи червоних лампад

Він спрямований до неї всією своєю істотою, щасливий лише від однієї свідомості, що вона існує, все це й наділяє його сверхчувственным світовідчуванням. Складні відносини Прекрасної Дами й героя, «я» – істоти земною, спрямованою душею у височінь піднебесну, до Тої, котра «тече в ряді інших світил».

Царівна не просто об’єкт шанування, поваги, парубка, вона скорила його своєю надзвичайною красою, неземною принадністю, і він без пам’яті закоханий у неї, настільки, що стає рабом своїх же почуттів:

Твоїх страстей повалений силоміць,

Під ярмом слабшав

Часом – слуга; порию – милий;

И вічно – раб

Висока любов ліричного героя – це любов – преклоніння, крізь яке лише світиться боязка надія на прийдешнє щастя:

Вірю в Сонце Завіту,

Бачу зорі вдалині.

Чекаю всесвітнього світла

Від весняної землі

Ліричний герой блаженствує й страждає в екстазі любові. Почуття настільки сильні, що переповняють і захльостують його, він готовий прийняти покірно навіть смерть:

За короткий сон, що нині сниться,

А завтра ні,

Готів і смерті скоритися

Младой поет

Життя героя – поета своєї Музи – вічний порив і прагнення до Світової Душі. І в цьому пориві відбувається його духовний ріст, очищення

Але в той же час ідея Зустрічі з Ідеалом не так промениста. Здавалося б, вона повинна перетворити мир і самого героя, знищити влада часу, створити царство божие на Землі. Але згодом ліричний герой починає побоюватися, що їхнє возз’єднання, тобто прихід Прекрасної Дами в справжнє життя, реальність, може обернутися щиросердечною катастрофою для нього самого. Він боїться, що в мить втілення Діва може перетворитися в земне, гріховне створення, а її «сходження» у мир з’явиться падінням:

Передчуваю Тебе

Року проходять мимо –

Усе у вигляді одному передчуваю Тебе…

Як ясний обрій: і лучезарность близько.

Але страшно мені: зміниш вигляд Ти

И бажаного перетворення, і миру, і «я» ліричного героя не відбувається. Втілившись, Прекрасна Дама виявляється «інший» – безликої, а не небесної

Спустившись із небес, з миру мрій і фантазій, ліричний герой не перекреслює колишнього, у душі його ще співають мелодії «минулого»:

Коли завмруть отчаянье й злість,

Сходить сон. І міцно спимо ми обоє

На різних полюсах землі…

И бачу в снах твій образ, твій прекрасний,

Яким він був до ночі злий і жагучий,

Яким був мені. Дивися:

Усе та ж ти, який цвіла колись.

Він залишає за собою право хоча б у снах бути із Прекрасною Дамою:

Цей голос – він твій, і його незрозумілому звуку

Життя й горе віддам,

Хоч у сні твою колишню милу руку

Притискаю до губ…

Підсумком перебування ліричного героя у світі Прекрасної Дами виявляється одночасно й трагічний сумнів у реальності ідеалу, і вірність світлим юнацьким надіям на майбутню повноту любові й щастя, на прийдешнє відновлення миру. Присутність героя у світі Прекрасної Дами, його заглибленість у її любов змусили юного лицаря відмовитися від егоїстичних устремлінь, перебороти свою замкнутість і роз’єднання з миром, вселили бажання творити добро, приносити людям благо

У всіх віршах циклу розкривається надзвичайна натхненність ліричного героя й самого А. Блоку, витонченість душі, беззмінне бажання пізнати істину існування, досягти вищих цілей. А любов виступає як сила, що збагачує почуття життя, її втрата обертається смертю