«Почуття Батьківщини – основне в моїй творчості» – Єсенін Сергій

Уже з дитячого років С. А. Єсенін був оточений і «озерною тугою», і «сріблистим місяцем», і «шелестом очерету», і «небесною синню», і «малиновим полем». Усе: і природа Константинова, і казки бабусі, діда, і пісні матері – відклало відбиток на його творчість і дозволило написати вірші, повні любові до рідної землі:

Об Русь – малинове поле

И синь, що впала в ріку, –

Люблю до радості й болю

Твою озерну тугу

Для Єсеніна існувало дві батьківщини: сіло Константиново, де він народився й виріс, і вся Росія. Але почуття, що народилося в Константинове, вилилося в одну загальну безмежну любов до Батьківщини:

Але найбільше

Любов до рідного краю

Мене млоїла

Мучила й палила

Усе: і любов до села, і любов до природи, і любов до жінки, і любов до самої поезії – усе злилося в його душі в одну величезну любов, що формувала його як поета й людину

Єсенін називав себе «останнім поетом села». Він любив російське село, сільську працю, природу. Природа була для поета стимулом творчості. Так береза – символ Русі для нього. Його тягло до дерев’яної Русі:

Я люблю ці хатини кволі…

Тільки про неї він страждав, їй присвячував свої кращі рядки:

Потонуло село у вибоїнах

Заслонили избенки лісу

Тільки видно, на купинах і западинах,

Як синіють навкруги небеса

И коли довелося Єсеніну вибирати, з’єднувати непоєднуване: Русь радянської, поет, що йде з Руссю, довго вибирав, намагаючись відректися від того, чому так довго присвячував свої рядки:

Видавець славний! У цій книзі

Я новим почуттям віддаюся,

Учуся осягнути в кожній миті

Комуною здиблену Русь

Але все – таки він так і не зміг змінити своєї «бревенчатой хаті».

Природа Єсеніна зв’язана й з образами тварин. Тварини в поета багато чого почувають і розуміють:

И глухо, як від подачки,

Коли кинуть їй камінь у сміх,

Покотилися очі собачі

Золотими зірками вснег.

У час важких випробувань, коли «усе перевернулося», поет думає про свою Росію:

Росія! Серцю милий край!

Душу стискується від болю

Перед ним встає питання: «Куди несе нас доля подій?» Питання, на який Єсенін так і не зміг повністю відповісти. А скільки болю, уболівай у рядках про дерев’яну Русь, приреченої на загибель, тому що на зміну їй прийде «сталеві кінноти». А колишнє вже ніхто не зможе зберегти, але ж тільки його так любить, так розуміє поет

Вірші поета про Русь дуже музичні. Їхня наспівність обумовлена близькістю до російського фольклору:

Клен ти мій опалий, клен заледенілий,

Що коштуєш, нагнувшись під заметіллю білої?

Головне в лірику про Батьківщину – патріотичний і гуманістичний пафос, найглибші народності, те, що робить Єсеніна великим російським національним поетом. Велике значення для Єсеніна має колір. Так природа в нього багатобарвна, багатоколірна. Улюблені кольори поета – синій і голубой. Ці колірні тони підсилюють відчуття неосяжності просторів Росії («тільки синь ссе очі», «синь, що впала в ріку», «синій травень, заревая теплінь», «досвітнє, синє, раннє»). Настільки все в Єсеніна було про Батьківщину, що навіть жінка й любов до неї – невід’ємна частина Росії. Так поет порівнює «руки милої з «парою лебедів», ока коханої з морем. Присвячуючи свої вірші матері, сестрам, дідові, Єсенін знову думає й говорить про Батьківщину, тому що він не може не мислити й не писати про неї:

Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна,

Лише до тебе я любов бережуся

Про що б не писав поет, навіть у найважчі мінути життя, образ Батьківщини зігрівав його душу. «Моя лірика, – не без гордості говорив Єсенін, – жива однією великою любов’ю, любов’ю до Батьківщини». Він любив Батьківщину сліпо, нічого не жадаючи від її. І це величезне почуття дало йому право сказати:

Але й тоді,

Коли у всій планеті

Пройде ворожнеча племен,

Зникне неправда й смуток, –

Я буду оспівувати

Всією істотою в поеті

Шосту частину землі

З назвою коротким «Русь».