У чому причина драми Катерины в п’єсі Островського «Гроза»? – Островський Олександр

«Гроза» Островського – добуток складне й багатогранне, що допускає різні трактування й тлумачення. Навіть жанр цієї п’єси визначається по – різному: неї називають те драмою, те народною трагедією залежно від того, як розуміється конфлікт, що лежить у її основі. Якщо розглядати його як внутрісімейний, побутовий, то причина драми Катерины очевидна: дружина змінила чоловікові, у чому сама й зізналася перед всіма, а потім, не вынеся борошн совісті й докорів свекрухи, і до того тиранившей невістку, покінчило життя самогубством. Але від такого спрощеного трактування відмовилися ще сучасні Островському критики: занадто багато чого в цій п’єсі залишається при такому підході «за кадром».

Критик Добролюбов у статті «Промінь світла в темному царстві» обґрунтував драму Катерины з погляду соціальних протиріч, які визначили не тільки відчуття передгрозової атмосфери в суспільстві напередодні реформ, але й торкнулися внутрісімейні підвалини. З його погляду, причина драми Катерины в тім, що вона виявилася більше чуйної й сприйнятливої до цих нових процесів і сприйняла необхідність подолання відсталих форм і традицій життя як своє особисте завдання. Їй невмоготу сімейна кабала, з якої вона до пори до часу ще може упокоритися. Але вільна душа Катерины, що полюбила всупереч всім норам і законам патріархальної родини, рветься на волю. Драму збільшує те, що допомоги їй чекати нівідкіля: її коханий Борис – людин слабкий і нерішучий, як чоловік Тихін, на діючий протест проти «темного царства» виявляється здатна тільки вона. На думку критика, що застаріли релігійні подання Катерины, що змушують її саму розцінювати свої почуття як страшний гріх, змушують неї обрати таку форму протесту, як самогубство. По суті, критик дорікає Катерину тільки за те, що вона замість активної боротьби з віджиле своє століття консервативними порядками приносить себе в жертву. Але він згодний з тим, що це треба із природи характеру Катерины, її натури, і не вимагає більшого. Досить того, що для всіх стає ясно, що навіть у самій забитій частині народу зріє протест. Такий висновок цього критика про причини драми Катерины.

Але наскільки цей висновок відповідає авторській позиції? Адже не зрячи письменник уводить у п’єсу целую групу символів, які дозволяють зрозуміти внутрішній мир Катерины, наповнений поезією церковної служби, ангельським співом, заходом кипариса й неземним світлом. Катерина – чиста душа, що до часу живе в заповідному світі того глибинного патріархального минулого, коли норми й постулати миру кабановых і диких були не зовнішньою формою, а внутрішнім змістом кожної людини. От чому для неї не так важливо, за правилами чи ні вона прощається із чоловіком – головне, що робить вона це щиро.

Коли ж Катерина почуває народження у своїй душі нового почуття – любові до Бориса – вона втрачає внутрішню гармонію: продовжуючи щиро вірити в те, що сімейні відносини святі й зрада – страшний гріх, вона одночасно настільки ж сильно й щиро вірить своєму почуттю. Любов до Бориса – це те, що становить суть особистості Катерины, що народжується на наших очах. Вона змушена пробивати собі дорогу не тільки через зовнішні перешкоди, але й, що набагато сутужніше, переборюючи внутрішній опір. Такий конфлікт не вирішити, навіть якщо свекруха буде добріше, а навколишні поставляться до бідної жінки з більшим розумінням. Не допоміг би їй і втеча з Борисом – адже від себе не втечеш! Потрібно, щоб вся система життя змінилася, щоб права особистості на вільний вибір, щастя й достоїнство стали нормою – але цього в навколишньої Катерину дійсності немає й ще довго не буде. Так що загибель її закономірна, як і загибель будь – якої трагічної героїні. Але відчуття внутрішнього очищення, подібне тому, що називається катарсис, і радості за те, що перед нами свершилось чудо народження особистості, змушує бачити в «Грозі» не тільки драму, що розвертається в надрах «темного царства», але й «промінь світла», що опромінює нас надією