Сприйняття, тлумачення, оцінка вірша Жуковського «Море» – Жуковський У. А

 

Добутку романтиків часто мають не тільки один, прямій зміст. За реальними предметами і явищами, які в них описуються, ховається ще що?те невисловлене, недоговоренное. Розглянемо із цього погляду елегію Жуковського «Море».

Поет малює море в спокійному стані, у буру й після її. Всі три картини виконані майстерно. У спокійній морській гладі відбиваються й чиста лазур неба, і «хмари золоті», і блиск зірок. У буру море б’ється, здіймає хвилі. Не відразу воно заспокоюється й після її. Чотиристопний амфібрахій у віршах елегії передає й безмовність моря, і рух хвиль

Двічі повторене на початку вірша «безмовне море, блакитне море» допомагає створенню образа, прекрасного, спокійного моря. А от опис бури: «Ти б’єшся, ти виєш, ти хвилі подъемлешь, Ти рвеш і терзаєш ворожу імлу». При читанні створюється ілюзія шипіння киплячих, що клекочуть хвиль. Але як ні прекрасно саме по собі море, не тільки воно займає уяву поета. Неважко помітити, що Жуковський хоче сказати ще про що?те таємному, дорогому йому

Море представляється йому живим, що тонко почуває й мислить істотою, що таїть у собі «глибоку таємницю». Звідси – метафори, порівняння, уособлення: море «дихає», воно наповнено «збентеженою любов’ю, тревожною думою». Поет звертається до мору з питанням, немов до людини:

Що рухає твоє неосяжне лоно?

Чим дихають твої напружені груди?

Відповідь на це питання поет дає як припущення. У розгадці «таємниці» моря розкриваються погляди на життя Жуковського?романтика. Море перебуває в неволі, як і все земне. На землі все изменчиво, мінливо, життя повне втрат, розчарувань і суму. Тільки там, на небі, все вечно й прекрасно, от чому море тягнеться «із земної неволі» до «далекому, світлому» неба, любується ним і «тремтить за нього». Автор через опис природи показує нам свої переживання. В елегії морська безодня асоціюється з безоднею людського «я».

Настрій автора злитий із цією вільною, безмежною стихією. Він занурений у неї, живе разом з нею. І коли читаєш рядка: «Ти жваво: ти дихаєш збентеженою любов’ю, Тревожною думою наповнене ти», розумієш, що тут мова йде про почуття поета, що прийшов до берега моря, щоб заспокоїти схвильовану душу. Жуковський персоніфікує море, і от перед нами безмовний співрозмовник, що розуміє найменші нюанси почуттів героя

Поет задає йому питання, на які немає відповіді, але які виникають при погляді на це «неосяжне лоно». І тут виникає мотив, властивий багатьом добуткам Жуковського, – мотив двох мирів. Його можна яскраво побачити й у баладах, і в лірику автора. Перший з них – земний, гріховний, низький, а другий – піднесений, небесний. Тоді виходить, що за тим фактом, що небо відбивається у воді, ми бачимо й іншої, що море і є відбиття того другого, кращого світу:

Ти ллєшся його светозарной лазур’ю,

Вечірнім і ранковим світлом гориш,

Пестиш його хмари золоті

И радісно блищиш зірками його.

Але от мир міняється: яка?те вища сила порушує сталу гармонію, виникають темні грозові хмари. Море, відбиваючи їх, стає чорним, тривожним і починає боротьбу. Можливо, така ж боротьба двох почав відбувається й у душі поета. Але світло завжди перемагає тьму, затверджує романтик Жуковський: И імла зникає, і хмари йдуть… Але відбиток бури залишається, і море ще довго хвилюється, згадуючи про це. Так і пам’ять людини, переживши нещастя, нескоро забуде онем.

Тепер перед читачем з’являється зовсім інше море – оманне. І якщо на вид воно такого ж гарного й спокійне, то насправді повно страху, сум’яття. Образ моря стає символом неволі, туги. Ліричні мотиви так природно й непомітно міняються, що вірш стає живим, єдиним. Автор заворожений видом, що стали перед ним, на одному подиху розповідає про подію, що триває не одну годину. Він не зображує нам видимі явища, а показує динаміку почуттів

Розум має справа лише з видимістю. Зовнішня точність опису заважає осягнути таємниці світобудови, доступної тільки інтуїції, моральному почуттю. Тому Жуковський і зосереджений на почуттях душі, що на них відгукується «незрима душа» природи. Прочитавши цей вірш до кінця, розумієш, що перед тобою дійсно елегія: смутна, сумна дійсність, розчарування в цій стихії, у житті. Мова цього добутку вражає своєю музикальністю, мелодійністю. Автор змушує читача чути й бачити картину, що розгорнулася

Жуковський виразив все те, що було в нього на душі. І в цьому, безперечно, йому допомогла природа. У вірші переважають особисті інтонації. Тут море – символ душі людини. Природа необхідна Жуковському, щоб глибше зрозуміти найтонші переливи душі людської

У Жуковського вийшло оригінальне, незвичайної краси добуток. Бєлінський писав: «Трепет объемлет душу при думці про те, з якого обмеженого й порожнього миру поезії в який нескінченний і повний мир увів він нашу літературу, яким змістом збагатив і запліднив він неї…»

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы