Тема співчуття й доброти в лірику Маяковського – Маяковський Владимир

Ліричний герой В. Маяковського з’являється перед нами сильною й гордою людиною. Але душу його не камінь і не суха ковила. У груди цієї великої й мужньої людини б’ється ніжне й ласкаве серце, здатне віддано любити й великодушно прощати

Вірш «От так я зробився собакою» – гнівний випад проти очерствения людських душ. Поет переконливо показує, як злість мучить саму людину, що випробовує це почуття. В. Маяковський затверджує, що подібні емоції – доля собаки, а не високоорганізованого мислячі істоти. Наповнений злістю людин нічого приємного не може зробити для інших людей:

Якась прокричала про добрий вечір

Треба відповісти:

Вона – знайома

Хочу

Почуваю –

Не можу по^ – людські

В. Маяковський підкреслює, що в нашім складному й тривожному світі треба особливо уважно ставитися до тварин – до тих тендітним і беззахисним істотам, які мають потребу в любові й турботі. У вірші «Добрий стосунок до коней» мова також іде про природну доброту людини, його гуманістичному характері

Кінь не був винуватий у тім, що впала: просто на вулиці був слизько через ожеледь. Автор глибоко жалує тварина. Однак юрба зупинених зевак тільки насміхається над цим:

Сміявся Кузнецький

Лише один я

Голос свій не вмішував у виття йому

Так у вірші виникає узагальнений образ безликої юрби. Смутне почуття викликає упалий кінь, але ще більш тужливе враження виникає при погляді на зачерствілих людей. Створюється враження, що кінь – набагато більше розумна й добра істота, чим людина. Ця думка підкреслює й погляд на плачучі очі кінські. Ліричний герой утішає коня, щиро співчуває їй. І кінь встає на ноги. Так Маяковський показує, що доброта – велика сила

Історія про коня допомагає поетові розповісти читачам про свою власну самітність у людському світі. Сюжет добутку дає лише зайвий привід задуматися про співвідношення жадібного й грубому й світлому й гуманного (як у душі кожного з нас, так і в суспільстві в цілому).

Звуконаслідування на початку вірша не тільки імітує цокіт копит, але й підкреслює слова зі значенням грабежу й насильства:

Грабуйся

Труна

Грубий

Сюжет добутку продовжує невелика, але ємна пейзажна замальовка, побудована на метафорі:

Вітром опиту,

Льодом взута,

Вулиця сковзала

В. Маяковський майстерно володів різними прийомами й способами організації художнього простору. Поет вдало використовує образи сміху й модних у той час штанів – кльош, за допомогою яких відтвориться цільний образ зухвалої юрби

Дослідники часто зіставляють даний добуток В. Маяковського із драматичним фіналом вірша С. Єсеніна «Пісня про собаку»:

И глухо, як від подачки,

Коли кинуть їй камінь у сміх,

Покотилися очі собачі

Золотими зірками вснег.

Ці два добутки зближає тема щиросердечного контакту людини й тварини. Однак вірш Маяковського з’явилося в пресі на півроку раніше.

По настрої й творчій манері даний вірш органічно пов’язане з ранньою творчістю поета. Філософська глибина добутку очевидна. Дослідники вбачають глибокі зв’язки його із творчістю Ф. М. Достоєвського (зокрема, з образом нещасної шкапи з роману «Злочин і покарання»).

Добутку поета підкуповують пронизливою щирістю. Традиційний жанр його лірики – послання. Саме воно передає исповедальное початок, настільки глибоко відчутне, наприклад, у вірші «Добрий стосунок до коней» або «Парижанка». Одним словом, тоді, коли поет пише про самому смутному, зворушливому й наболілому

Вірш «Парижанка» пронизано жалем до долі нещасної жінки, до її важкій частці

У вірші «Парижанка» поет розвінчує ілюзію про гарне закордонне життя, що складається в головах романтично настроєної публіки. Люди бачать лише парадну сторону паризького суспільства. Малюючи в мріях легку, благополучну, святкову картину, вони забувають про те, що поруч із тими, хто насолоджується подібним життям, існує море тих, хто ним забезпечує всі ці радості ценою пекельної праці:

Ви собі представляєте

Паризьких жінок

Із шиєю разжемчуженной,

Разбриллиантенной рукою…

Киньте уявляти собі!

Життя –

Жорсткіше –

У моєї парижанки

Вид інший

«У моєї парижанки», – підкреслює В. Маяковський. На тлі світських красунь ця бідна жінка виглядає Золушкой – Замазурою, але поетові близька її доля. Нелегке трудове життя прибиральниці викликає в нього як повага, так і смуток, тому що доля посилає героїні лише випробування

Неологізми в цьому добутку покликані підкреслити чванливу пихатість надмірностей: коштовностей (перлин і діамантів). В іншому ж світлі представляється життя в тім же самому Парижу, світовому законодавці мод, простої жінки – робітниці. Їй не шлють шанувальники ніжні фіалки, у неї немає грошей на витончені шовкові панчохи. Все її життя проходить серед смердючих калюж у вбиральні паризького ресторану. Виконуючи саму брудну роботу за злидарську зарплату, жінка бідна й нещасна на тлі пишного карнавалу розгульного життя Монпарнаса.

Жалість і жаль проявляє поет до самих слабких і знедолених істот у жорстокому світі людському. Глибоко співчуває В. Маяковський чистильникові Віллу з вірша «Блякнув энд уайт». Немає й не може бути справедливості там, де процвітає расова нерівність і експлуатація людини людиною. Для влада імущих пишуться закони, які захищають їх і приналежну їм власність. Іншим же доводиться задовольнятися недоїдками з панського стола

В. Маяковський уважав, що доля поета – захищати слабких і знедолених. Саме в ім’я цього він і писав свої добутку

Причина сучасного характеру лірики Маяковського полягає в тому, що вона від початку до кінця просочена щирою любов’ю до людей, до рідної землі. Лише один раз стикнувшись із цією поезією, її неможливо забути. Пророчо звучать у наші дні рядка з поеми «У весь голос»:

Мій стих дійде

Через хребти століть

Безмежна віра у світле майбутнє для Росії, з якої поет створював рядки з поеми «Добре!»:

Я с тими,

Хто вийшов

Будувати

И помста

У суцільний

Лихоманці

Буден.

Батьківщина

Славлю,

Яке є,

Але тричі –

Яке

Буде

Пускай не всі поетичні маніфести В. Маяковського були втілені в життя, багато чого з того, про що писав і марив поет, можливо вже ніколи не втілиться. Але багато чого з намічених їм планів збулося й існує реально. Виросли нові міста. Змінилися соціально – класові відносини між людьми. У суспільстві вище став цінуватися важка праця. Діти й онуки тих людей, які на зорі минулого століття будували прекрасне майбутнє, виросли в кращих економічних умовах. Вони змогли одержати гарне утворення й, безсумнівно, прикрасять лик нашої країни новими прекрасними містами

Не забутий виявився й сам поет, його кращі вірші й поеми. Новаторські ідеї в області віршування також були підхоплені його учнями й послідовниками (Миколою Асєєвим, Андрієм Вознесенськом). Ім’я поета – бійця за народне щастя прикрасило золотий фонд нашої літератури – її класична спадщина