Мотиви застереження в романі Камю «Чуму» – Камю Альберт

 

Тільки – но закінчилася Друга світова війна, але спогаду про неї ще досить живі, спогаду про «коричневу чуму» – фашизм. Але чому тоді просто не написати роман про війну, про її жертв? Навіщо така алегорія? Чума – це не тільки жорстокість. Чума – це бездуховність, це безглуздість, це сліпий фанатизм. І найстрашніше те, що Чуму заразна. Будь – яка людина, що зачіпає її, відчуває її подих, просто наближається до неї, ризикує заразитися. Але ж «Чуму» – насамперед книга про тих, хто чинить опір, а не про тих, хто здався

Зберегти в собі свій внутрішній стрижень при будь – яких обставинах – от засіб боротьби із Чумою. Лікар Риэ щодня поспішає до хворих, він усвідомить, що щодня може стати для нього останнім, він навіть усвідомить, що все його старання врятувати хоча когось будуть даремні. Його цікавить здоров’я людини. Адже колись він давав присягу допомагати людині. І тепер він просто виконує свій борг

Журналіст Рамбер чужий цьому місту. Він виявився там випадково. В іншому місці на нього чекає справжня любов і щастя. Він не розуміє, чому він повинні страждати й хоче абияк виїхати з міста. І коли така можливість з’являється, він залишається. Чому? А якби він поїхав, то перестав би бути Рамбером, гідним своєї любові, він став би також зачумленим, як і всі жителі міста

Адже вони були «зачумлені» ще до того, як прийшла справжня Чума. Сірі вулиці, сірі будинки, сірі розваги, такі ж сірі душі в людей. Звичайне коло обов’язків щодня. «Місто без голубів, без дерев, без садів, де не почуєш ні ляскоту крил, ні шелесту трави, – словом, без особливих прикмет». І люди там теж «без особливих прикмет», люди, мертві ще до того, як занедужали на Чуму…

Але Чуму жахлива не тільки тоді, коли вона сіяє навколо трупи, страшнее вона, коли захоплює розум і серце людей. Таких, як Коттар, який байдужі всі моральні цінності. Це про таких, як він, існує вираження «банкет під час чуми». І Чуму його не зачепила, адже він уже зачумлений

Чуму має багато проявів. І коли релігійні фанатики беруть зброю, намагаючись щось довести, убивають безвинних людей – це Чуму. І коли батько Панлю з пафосом, урочисто проговорює: «Брати мої, до вас прийшло нещастя, і ви заслуговуєте на нього! – усе більше запалюючись, запевняє: – Праведним нема чого боятися, але грішні справедливо тремтять від жаху», – це теж Чуму, підйом найбільше ідеї сліпої віри. Але «людина – це не ідея», – говорить Риэ. І Панлю з жахом переконується в цьому, коли бачить свою абстракцію в житті – смерть сина Отона.

И друг Риэ Тарру теж це якось зрозумів. Він став проти нісенітниці смертних вироків і вирішив боротися із суспільством, що базується на цьому, із Чумою. Звичайно, його друзі теж виносять смертні вироки, але всі вони впевнені, що «ці кілька смертей необхідні, щоб побудувати мир, де нікого не будуть убивати». Знайомі слова… Адже Родіон Розкольників теж так уважав: «За одне життя – тисяча врятованих… І й що значить на загальних вагах життя цієї жалюгідної старої? Не більше як життя воші…». Так, але ж Тарру говорить: «Якщо поступитися один раз, те де границя?». Хто неї визначає? І взагалі, хто надав право одній людині засуджувати й убивати іншу? Тарру гірко визнає, що «протягом років, як був, так і залишився зачумленим, а сам всіма силами душі вірив, що борюся із Чумою». Чи можна на крові й насильстві вибудувати новий, чистий мир? Ні.

Чуму – це зло, це ненависть. Тарру знає, що кожний носить її в собі, що не існує такої людини у світі, який би вона не торкнулася. Чим більше людська ненависть, тим більше сильної стає Чума. «Ця історія стосується однаково нас всіх», – говорить Рамбер. Прикро бути щасливим одному…

Кінець роману здається оптимістичним: Чуму відступила, люди радуються, всі щасливі… Так, справді, Добро повинне перемагати. Але, глибоко осмисливши написане, можна помітити: Чума не переможена, а просто якимось дивом вона відійшла, як звір, знесилений у боротьбі, концентруючи свої сили для того, щоб завдати нового удару. Вона харчується людською ненавистю й заздрістю, і щасливі люди на вулицях міста не знають того, що знає Риэ: «Мікроб чуми ніколи не вмирає, ніколи не зникає… він терпляче чекає своєї години й, можливо, прийде на горе й повчання людям такий день, коли чума розбудить пацюків і відправить їх умирати на вулиці щасливого міста». І єдиним виходом із цього, на думку Риэ, є внутрішній стрижень, що спонукує робити те, «що треба здійснити й повинні робити всі люди всупереч страху, всупереч особистим нерешительностям, всі люди…».

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы