«Стражданнями й горем визначено нам добувати крупиці мудрості…» (По одному або декількох добутках російської літератури ХХ століття) – Лермонтов Михайло

 

Зупинитеся на мінуту й огляньте поглядом навколишній світ. Чи можете ви сказати собі, що ваше життя тече плавно? Є чи у вас відчуття, що ви самі чітко управляєте її ходом. Або іноді зустрічні вітри збивають із курсу ваш життєвий корабель, і він натикається на підводні рифи?

Любою людин – це живаючи загадка. Він совершеннейшее утвір природи. Жодне істота на нашій землі не має таку палітру розуму, як людина. Він створює собі перешкоди, підриває землю під своїми ногами, провалюючись усе глибше. Люди власноручно офарблюють дні в яскраві й радісні тони, а іноді в похмурі й сірі. В останньому випадку й життя їх стає бляклою. Людина не повинен бути один. Він повинен поширювати на когось любов і, заглядаючи у свою душу, знаходити висвітлення цієї любові в собі самому. Але є люди, нездатні любити, утримувати поруч себе вірних друзів, що не прагнуть домогтися гармонії з навколишніми:

«Я як матрос, породжений і вирослий на палубі розбійницького брига: його душа зжилася з бурами й битвами… він… удивляється в мрячну далечінь: чи не мигне там, на блідій рисі, що відокремлює синю безодню від сірих хмаринок, бажаний вітрило…»

Це слова героя М. Ю. Лермонтова – Печорина. І як же вони співзвучні з іншими лермонтовскими рядками:

Біліє вітрило самотній

У тумані моря блакитному…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А він, заколотний, просить бури,

Начебто в бурах є спокій!

Печорин завжди самотній. Він увесь час оточений людьми, що щиро люблять його й, що домагаються з ним дружби. Але створюється враження, що герой цього не зауважує, грає долями людей, втручається протягом життя. У щоденнику Печорина всі частіше можна зустріти слово «нудно». Воно приносить із собою відчуття безцільності життя:

«Я як людина, що позіхає на балі, що не їде спати тільки тому, що ще немає карети».

Розчарування в житті, нудьга, самітність переслідують героя:

«И, може бути, я завтра вмру!… і не залишиться на землі жодного істоти, яке б зрозуміло мене зовсім…».

Складний персонаж, що робить часом не зовсім зрозумілі вчинки. Такий Печорин.

Автор поміщає свого героя щораз в інше середовище, показуючи його в різних обставинах і в зіткненнях з людьми різного соціального стану, даючи можливість нам бачити Печорина з нової сторони. Спочатку ми довідаємося про Печорине від Максим Максимыча, що підкреслює у своїх висловленнях незвичайність головного героя: «Славний був малий… тільки трошки дивний». « Так – З, з більшими чудностями, і повинне бути багата людина». Він відносить Печорина до тих людям, «з якими неодмінно повинні погоджуватися».

Максим Максимыч бачить у герої силу волі, сміливість, уміння підкорити собі інших. Але добрий Максим Максимыч не може розглянути внутрішній мир Печорина, він просто розповідає про його дії й учинки. У повісті «Максим Максимыч» ми довідаємося про героя від самого автора. У чорновому рукописі Лермонтов порівнював Печорина з тигром: сильним і гнучким тваринним, ласкавим, похмурим, великодушним і жорстоким. Печорин, за словами Лермонтова, – тигр, здатний постійно вести боротьбу й не здатний скоритися

Порівняння з тигром показує думка автора про характер свого героя. Пізніше Лермонтов забрав з добутку порівняння героя з тигром для того, щоб ми самі мали можливість судити про Печорине. Перше враження про нього обманчиво, воно не дає нам правильного подання. Щоб спробувати розгадати загадку, потрібно прочитати інші три повісті, що представляють собою щоденник героя, що довіряє йому всі свої таємні думки: «Моя любов нікому не принесла щастя, тому що я нічим не жертвував для тих, кого любив…». Але не тільки похмурі думки читаємо ми в щоденнику Печорина: «Весело жити на такій землі!… Повітря чисте й свіжий, як поцілунок дитини; сонце яскраво, піднебіння синє – чого б, здається, більше?»

Загадковість героя проявляється у всім. Він увесь час випробовує нудьгу, невдоволення власним життям. Він завжди равнодушно спокійний, байдужний до всього. І ми могли б скласти своє враження про героя, як про нездатний до щирих поривів людині, неуважному до життя й розслабленому, якби не повість «Тамань». Сам герой говорить про, що відбувся в Тамані дуже коротко: «Я там мало – мало не вмер з голоду, так ще вдобавок мене хотіли утопити», але ми розуміємо, що там відбулося щось незвичайне

Читач уперше бачить героя зацікавленим. Печорин заінтригований загадковістю людей, що зустрілися йому. Він не задовольняється роллю простого спостерігача, а сам стає учасником подій. Його втручання в чуже життя визначає конфлікт у повісті. Однак Печорин діє не заради прагнення принести користь людям, не заради своєї вигоди, йому просто вперше стає цікаво; загадковість що відбувається схвилювала його. Тут ми бачимо вже не нудьгуючого героя, байдужого до всьому, а діючого

Так, природа нагородила Печорина прекрасними якостями: наполегливістю й самовладанням, спостережливістю й любов’ю до природи, сміливістю й відвагою. Можливості, закладені в ньому, великі. Автор затверджує, що призначення йому було «високе». Але, на жаль, ці сторони натури не одержали справжнього розвитку. Замість великих справ Печорин втручається в чужому житті, заводить ворогів і відкидає друзів, розтрачує себе по дрібницях. Його душу для всіх читачів так і залишається загадкою. Таким людям, як він, завжди самотньо, вони не здатні почувати людське тепло й любов

Мені здається, якби Лермонтов намагався створити якийсь ідеал людини, він би нікого не зацікавив. Адже художник, малюючи прекраснейшее особа, не боїться найглибших тіней, від них тільки життєвіше й загадковіше стає портрет. Печорин у романі показаний живим, падаючим, що помиляється, що плутається й непослідовним, колючим і по – хлоп’ячому задерикуватим, самовпевненим і сомневающимся одночасно. Він справжня живаючи загадка. І багато хто з нас знаходять у герої свої риси. Ми такі ж, як і він, часом самотні в колі людей і потерявшие віру влучшее.

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы