Лірика в поезії Исикавы Такубоку – Такубоку Исикава

 

Коли вперше читаєш японську поезію, не залишає відчуття прекрасного й чужого одночасно. Так не схоже на європейську літературу, так коротко, уривчасто, пронизливо звучать хокку й танка – традиційні тривірші й п’ятивірші

Потім, довідавшись більше, розумієш, звідки відчуття не створеного, написаного, а начебто породженого вірша. Японська поезія не знає чернетки, вірш створюється відразу, як відкривається пейзаж у розламі гір: клаптик неба, легеня хмара, соснова гілка. Але щоб досягти досконалості, потрібно довго вигострювати навички ремесла. Тільки пройшовши тверду школу, поет знаходить волю

Исикава Такубоку – один з любимейших японських ліриків, творець нової японської поезії. Він прожив усього 27 років, але залишив збірники віршів, романи, статті, щоденники. Все це ввійшло в золотий фонд сучасної японської літератури

Вірші Исикавы Такубоку вражають напруженістю емоцій і скупими, ретельно відібраними штрихами, якими майстер малює ліричний образ. Один з найвідоміших віршів “На піщаному білому березі” зі збірника “Жменя піску”. У п’яти рядках передана сум, нескінченна самітність, безбережність океану й нескінченна невідомість майбутнього. Це вірш можна приводити тільки цілком, ця досконалість, у якому нема чого додати або зменшити:

На піщаному білому березі,

Острівці

У Східному океані

Я, не отираючи вологих очей,

З маленьким граю крабом

Трагізм пронизує творчість Исикавы Такубоку, трагізм і любов до людини, природі, “малій батьківщині”, селу Сибутами. Самітність крижаним кільцем стискає серце поета:

До піщаних пагорбів

Прибитий волною зламаний стовбур,

А я, оглянувшись навколо,

Про самому таємний

Намагаюся хоча б йому розповісти

Постійна боротьба безнадійності й стійкості, достоїнство, що народжується за останньою рисою приниження й гордою, стійкою квіткою піднімається вгору, – зміст поезії Исикавы Такубоку:

Сто разів

На прибережному піску

Знак “Велике” я написав

И, думка про смерть відкинувши ладь,

Снову пішов домийся

Поезія повинна бути високої, як небо, і земний, як хліб насущний. Одну зі своїх статей Исикава Такубоку назвав “Вірші, які можна є”. Незважаючи на сум, поет любить життя, завжди вертається до життя, який було йому відпущено так мало.

Исикаве Такубоку була близька Російська література. Як і його сучасник Акутагава, він боготворив Ф. М. Достоєвського. Улюбленою героїнею його була Сонечка Мармеладова з роману “Злочин і покарання”:

Російське ім’я

Соня

Я дав доні своєї,

Ирад остю мені буває

Часом окликнути її.

Исикава Такубоку вмер від туберкульозу. На узбережжя острова Хоккайдо, недалеко від рідних місць поета, йому поставлений пам’ятник. На постаменті висічені рядки:

На північному березі,

Де вітер, дихаючи прибоєм,

Летить над грядою днів,

чиЦвітеш ти, як бувало,

Шипшина, і цього року?

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы