Трагізм образа Базарова (По романі Тургенєва «Батьки й діти») – Тургенєв Іван

У романі «Батьки й діти» образ нової людини Євгенія Васильовича Базарова вийшов складним, суперечливим, і, безумовно, дуже цікавим. Він не може залишити байдужим читача як минулого століття, так і нашого сучасника

З моменту виходу роману у світло на автора і його головного героя обрушилося море критики, навколо образа Базарова розгорнулася запекла полеміка. Консервативні кола дворянства, жахнувшись його силі й моці, почуваючи в ньому погрозу своєму укладу, зненавиділи головного героя. Але в той же самий час Базарова не прийняли й у революційно – демократичному таборі, до якого він сам і належав. Його образ порахували карикатурою на молоде покоління

Багато в чому така оцінка головного героя – заслуга самого автора. И. С. Тургенєв сам не визначився у відношенні до Базарову. З одного боку, він виправдує й оцінює Базарова по достоїнству, цілком щиро захоплюючись його розумом, твердістю, умінням відстоювати свої ідеали й домагатися бажаного; наділяє цей образ рисами, якими не володіє сам. Але, з іншого боку, читач почуває (прямо вказівки на це немає в тексті, але це прослизає саме собою, мимо волі автора), що Базарів далекий авторові, незрозумілий – Тургенєв щиро хоче змусити себе полюбити свого героя, «зайнятися» його ідеєю, але безрезультатно. Автор і його головний герой так і залишаються по різні сторони

Саме це й наштовхує на думку про дивовижну самітність Базарова. Він титаничен, незвичайно сильний, але в той же час нескінченно нещасний і самотній. Імовірно, це доля будь – якого видатної людини. Та й сам Базарів не прагне до того, щоб сподобатися людям, скоріше навпаки. По його власному зауваженню, «справжня людина той, про яке думати нема чого, а якого потрібне слухатися або ненавидіти». Його однодумці, визнаючи Базарова сильною особистістю, здатні лише на поклоніння й пародіювання, не претендуючи на більше. А це Базарів саме й нехтує в людях. Він постійно шукає людину, рівного собі по силі, і не знаходить його. Єдино, хто вирішується протистояти цьому бурхливому натиску, це Павло Петрович Кірсанов, але зовсім не тому, що він такий же титан, а тому, що його принципи, на відміну від базаровских, які «висять у повітрі» і харчуються винятково енергією їхнього автора, вростають у століття. Ці духовні цінності, історичних корінь, уклад Павло Петрович сприйняв ще в дитинстві. У своїх суперечках з Базаровым П. П. Кірсанов відстоює своє минуле, своє життя, що він не мислить інший, і це надає йому сил у сутичці з титаном, що може протиставити в цій сутичці тільки себе, свою могутню особистість. Але незважаючи на очевидність того, що Базарів не прав, його безкомпромісна боротьба викликає замилування

Автор як би увесь час нагадує читачеві, що Базарів не чудовисько, не злий геній, а насамперед нещасна людина, самотній і, незважаючи на всю силу розуму й енергію, беззахисний перед найпростішими людськими почуттями. У відносинах з Одинцовій проявляється його уразливість. Підсвідомо Базарів шукає любові, але справжня, висока любов йому недоступна, тому що він бездуховний і безморальний. Одинцова ж чекає від нього зрілих почуттів, їй потрібна серйозна любов, а не скороминуща пристрасть. У її житті немає місця потрясінням, без яких себе не мислить Базарів. Він не розуміє, що неодмінною умовою досягнення духовних і моральних ідеалів є стабільність. А ці ідеали для нього недоступні (хоча він і мучається від їхньої відсутності, не віддаючи собі в цьому звіту), тому що, будучи прагматиком, він повинен усе прощупати, поторкати

И отут виходить якесь замкнуте коло. Базарів метається в цьому колі самотній, зневірений. Він суперечливий до абсурду. Базарів заперечує романтизм, але по своїй суті є романтиком, він відрікається від батьків, від «дурного життя батьків», але сам, у пориві одкровення, зізнається Аркадію у своїй любові до них, він робить всі, на його думку, для благополуччя батьківщини, але сам задається питанням: « чиПотрібний я Росії? Ні, видно, не потрібний». Страшно почувати себе в такому замкнутому колі протиріч, і це важко навіть такої сильної й незалежної особистості, як Базарів. Як жахливо, умираючи, усвідомлювати марність, безглуздість, непотрібність прожитого життя. Адже виправити вже нічого не можна. А Базарів, на мій погляд, досить розумний, щоб, нехай на смертному одрі, усвідомити свої помилки. Він визнає своє безсилля перед смертю, виходить, не все можна перебороти за допомогою сили. Базарів вертається до природи, що при житті він сприймав так матеріалістично («Я вмру, і з мене лопух рости буде», «природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник»). Перед особою природи, перед особою вселеної, навіть такий титан, як Базарів, здається жалюгідною піщиною. У цьому і є його трагічна самітність, вона не відчуває себе частиною цього миру, навіть після смерті залізна огорожа, що оточує його могилу, відокремлює його від миру. Після смерті він залишається як і раніше самотній