“Двоє чоловіків і одна дурна дівчина” – Шоу Бернард

Спектакль кінчений, і виникає природне запитанння: “А при чому отут Пигмалион?” Бернард Шоу у своїй п’єсі використовував давньогрецький міф про скульптора Пигмалионе. Він створив статую Галатеї – дівчини до того прекрасної, що він закохався в неї й став просити Афродіту пожвавити своє створення. Богиня любові вдихнула життя в Галатею, і Пигмалион женився на ній

Але, знаючи зміст п’єси, легко зрозуміти, що тільки на сміх Шоу охрестив Хиггинса Пигмалионом. Генрі Хиггинс не здатний на серйозне почуття, він занадто егоїстичний і по – справжньому відданий тільки своїй науці

Однак сюжет давньогрецького міфу в п’єсі є. Професор фонетики вирішує поставити досвід: чи може дівчина із самих низів суспільства стати справжньої леді в одязі, манерах і мові. Іншими словами, він береться за створення досконалості з “сирого матеріалу” – за працю Пигмалиона. І об’єктом його експерименту стає Элиза Дулиттл.

Уперше ми знайомимося з нею на вулиці під час грози. І, на відміну від стереотипній а англійській Літературі красуні – квіткарки із блакитними очами, Шоу дає нам образ безглуздої, розпатланої істоти в брудних лахміттях і промоклому солом’яному капелюсі, з характерною, грубою мовою. Однак з того моменту, коли Хиггинс починає навчати її фонетиці, ми бачимо, що в ній ховаються гарні щиросердечні якості. Дівчина хоче вирватися із середовища, що неї оточується

Однакб Хиггинс бачить в Элизе тільки об’єкт для свого експерименту, шматок граніту без емоцій, думок і почуттів. І із часом із граніту з’являються форми майбутньої Галатеї, однак із придбанням гарних манер і зовнішньої шляхетності в ній проявляються й внутрішня шляхетність, гордість і щиросердечна краса, що не мала виходу в нетрях: “У ту мінуту, коли ви назвали мене мисс Дулиттл… це вперше розбудило в мені повага до себе. І потім були ще сотні дріб’язків…” І поки формується її зовнішній вигляд, перебудовується її душа. Нарешті, вона поважає себе як особистість: “Мені однаково, як ви із мною звертаєтеся… Але роздавити себе я не дозволю”.

И коли Элиза відкриває себе, виявляється, що вона тепер може любити, і, природно, Галатея полюбила свого творця. Виникає конфлікт між любов’ю Элизы до Хиггин – Су, її бажанням, щоб Генрі, що зробив з її леді, і ставився. до неї, як до леді, і егоїзмом Хиггинса.

У результаті Хиггинс змушений визнати за Элизой “право” на життя”, але свій характер міняти не може й не хоче: “Так ідете з дороги, зупинятися через вас я не буду”. Элиза знаходить самостійність, але викликати в Хиггинса любов до себе не може – у нього є “свій власний шлях”.

Отут спектакль кінчається, і майбутнє Элизы Дулиттл мрячно. Однак, очевидно, вона все – таки не вийде заміж за Генрі, а стане дружиною Фредди. Їй потрібно, щоб її чоловік бачив у ній те єдине, заради чого варто жити, Хиггинс же занадто незалежний, і в нього є його улюблене діло

Однак Пигмалион залишиться для Галатеї найдужчою прихильністю в житті, до нього вона випробувала таке сильне почуття, якого, швидше за все, більше ні до кого не випробує

“Ви, я й Пикеринг… ми тепер будемо не просто двоє чоловіків і одна дурна дівчина, а три дружніх старих холостяки”.